ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ ВИМІР СОЦІАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ: МІЖ ОСОБИСТІСНИМ І КОЛЕКТИВНИМ НЕСВІДОМИМ

Анотація

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз соціальної реальності крізь призму психоаналітичного підходу з акцентом на взаємозв’язок між особистісним і колективним несвідомим. Обґрунтовано актуальність психоаналізу як інструменту гуманітарного пізнання в умовах сучасних соціальних трансформацій, зокрема війни, масових травматичних переживань, криз ідентичності та поляризації суспільства. Показано, що традиційні соціологічні й політологічні моделі не завжди здатні адекватно пояснити глибинні механізми формування соціальних афектів, колективних наративів і символічних структур, тоді як психоаналітична перспектива дозволяє виявити приховану психічну динаміку соціальних процесів. У межах статті проаналізовано класичні психоаналітичні концепції З. Фройда, К. Юнга та Ж. Лакана, які інтерпретують культуру як простір витіснення, архетипової символізації та мовної структурованості несвідомого. Окремий акцент зроблено на сучасних українських психоаналітично орієнтованих дослідженнях, присвячених аналізу війни, пам’яті та колективної травми. Продемонстровано, що вітчизняний гуманітарний дискурс інтегрує психоаналіз у міждисциплінарне поле психології, філософії та культурології, розглядаючи соціальну реальність як символічно структурований простір, у якому індивідуальні симптоми відображають ширші суспільні конфлікти. Зроблено висновок, що психоаналітичний підхід сприяє глибшому розумінню механізмів соціальної цілісності, колективного захисту та можливостей символічного опрацювання травматичного досвіду в умовах сучасних криз.