ВІД АГРЕСІЇ ДО АУТОАГРЕСІЇ: ПСИХОЛОГІЧНІ ПРЕДИКТОРИ СУЇЦИДАЛЬНОГО РИЗИКУ У СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ

М. М. Семенцова

doi:10.32782/2707-0409.2026.1.16

М. М. Семенцова Одеський національний університет імені І. І. Мечникова https://orcid.org/0009-0003-7193-9584

DOI: https://doi.org/10.32782/2707-0409.2026.1.16

Ключові слова: агресивність, ворожість, негативізм, аутоагресія, суїцидальний ризик, емоційна регуляція, студенти-психологи

Анотація

У сучасних соціальних умовах хронічного стресу, зокрема в умовах воєнного контексту, суїцидальний ризик серед студентської молоді набуває нових психологічних конфігурацій. Особливо вразливою групою є студенти-психологи, у яких поєднання підвищеної рефлексивності, емоційного навантаження та обмежених ресурсів регуляції може сприяти формуванню латентних дезадаптивних механізмів. Сучасні дослідження вказують на зростаючу роль агресивно-ворожих характеристик як прихованих предикторів аутоагресивних і суїцидальних тенденцій, однак в українському контексті ці механізми залишаються недостатньо вивченими. Метою дослідження є виявлення латентних компонентів агресивності у структурі психоемоційного функціонування студентів-психологів та визначення їх ролі у формуванні суїцидального ризику з урахуванням взаємодії з емоційною регуляцією, тривожністю, депресивністю та рефлексивними характеристиками особистості. Уперше в українському емпіричному контексті суїцидальний ризик розглядається крізь призму латентної агресивності, зокрема ворожості та негативізму, як центральних психологічних предикторів аутоагресивної динаміки у студентської молоді. Показано, що класичні інтерналізуючі показники (тривожність і депресивність) не мають самостійної прогностичної значущості у досліджуваній вибірці, тоді як агресивно-ворожий кластер пояснює понад половину варіації суїцидального ризику. Обґрунтовано часткову медіаційну роль дратівливості як афективного механізму трансформації негативістичних установок у аутоагресивні тенденції. Результати дослідження свідчать, що суїцидальний ризик у студентів-психологів формується переважно через накопичення внутрішньої напруги, пов’язаної з ворожістю та негативізмом, а не через виражені депресивні чи тривожні стани. Отримані дані підтверджують доцільність переорієнтації профілактичних і психотерапевтичних стратегій із фокусу на афективну симптоматику на роботу з агресивно-оборонними патернами, емоційною реактивністю та міжособистісними інтерпретаціями. Дослідження заповнює наукову прогалину в українській психологічній літературі та окреслює перспективи подальшого аналізу латентних механізмів суїцидального ризику в умовах тривалого стресу.

Посилання

1. Бісалієв Р. В., Сараєва М. А. Теоретичні передумови вивчення феномену аутоагресії в осіб з адиктивними розладами. Наркологія. 2007. № 8. С. 63–65.
2. Довгополова В. С. Аутоагресія як захисний механізм у процесі становлення особистості. Міжнародний журнал прикладних і фундаментальних досліджень. 2016. № 11(4). С. 665–667.
3. Єременко Н. П., Ковальова Н. В., Ужвенко В. А. Психічне здоров’я студентської молоді України під час війни. Тенденції та перспективи розвитку науки і освіти в умовах глобалізації : матеріали Міжнародної науково-практичної інтернет-конференції. Переяслав, 2023. Вип. 92. С. 90–93.
4. Ільїна Ю. Ю., Кобильнік Л. М., Кухар Т. В. Особливості взаємозв’язку рівня суїцидального ризику та емоційного вигорання у військовослужбовців. Науковий вісник Сіверщини. Серія: Освіта. Соціальні та поведінкові науки. 2024. № 1(12). DOI: 10.32755/sjeducation.2024.01.14.
5. Кокун О. М., Агаєв Н. А., Пішко І. О., Лозінська Н. С., Корня Л. В. Психологічна оцінка суїцидального ризику у військовослужбовців : методичний посібник. Київ : НДЦ ГП ЗСУ, 2019. 206 с.
6. Ларіна Т. О. Аутоагресивна поведінка як адаптаційний механізм протидії соціальному оточенню. Проблеми загальної та педагогічної психології : зб. наук. пр. Ін-ту психології ім. Г. С. Костюка АПН України. 2004. Т. 6. С. 191–195.
7. Погорілко О. В. Психологічні чинники формування аутоагресивної поведінки особистості : дис. … канд. психол. наук : 19.00.01. Київ, 2013. 219 с.
8. Психологія девіантної поведінки : навч.-метод. посібник / уклад. О. В. Джежик, К. М. Король. Одеса : Національний університет «Одеська юридична академія», 2025. 99 с.
9. Садикіна А. С., Застело А. О. Психофізіологічні детермінанти феномену аутоагресії. Інноваційний потенціал соціальної роботи в сучасному світі: на межі науки та практики : матеріали І Міжнародної наук.-практ. конф. Чернігів, 2021. С. 152–154.
10. Саржевський С. Н. Суїцидологія : навчальний посібник. Запоріжжя, 2020. 87 с.
11. O’Connor R. C. Towards an integrated motivational-volitional model of suicidal behaviour. International handbook of suicide prevention: Research, policy and practice / ed. by R. C. O’Connor, S. Platt, J. Gordon. Chichester : Wiley Blackwell, 2011. P. 181–198. DOI: 10.1002/9781119998556.ch11.
12. Doihara C., Kawanishi C., Yamada T. et al. Trait aggression in suicide attempters: a pilot study. Psychiatry and Clinical Neurosciences. 2008. Vol. 62, № 3. P. 352–354. DOI: 10.1111/j.1440-1819.2008.01804.x.
13. Greening L., Stoppelbein L., Luebbe A., Fite P. J. Aggression and the risk for suicidal behaviors among children .Suicide and Life-Threatening Behavior. 2010. Vol. 40, № 4. P. 337–345. DOI: 10.1521/suli.2010.40.4.337.
14. Gvion Y., Horesh N., Levi-Belz Y. et al. Aggression-impulsivity, mental pain, and communication difficulties in medically serious and medically non-serious suicide attempters. Comprehensive Psychiatry. 2014. Vol. 55, № 1. P. 40–50. DOI: 10.1016/j.comppsych.2013.09.003.
15. Hartley C. M., Pettit J. W., Castellanos D. Reactive aggression and suicide-related behaviors in children and adolescents. Suicide and Life-Threatening Behavior. 2018. Vol. 48, № 1. P. 38–51. DOI: 10.1111/sltb.12325.
16. Keilp J. G., Gorlyn M., Oquendo M. A. et al. Aggressiveness, not impulsiveness or hostility, distinguishes suicide attempters with major depression. Psychological Medicine. 2006. Vol. 36, № 12. P. 1779–1788.DOI: 10.1017/S0033291706008725.
17. Lee Y., Gilbert J. R., Waldman L. R. et al. Suicide and its relationship to aggression and impulsivity: a review. Cognitive, Affective & Behavioral Neuroscience. 2025. Vol. 25, № 5. P. 1237–1260. DOI: 10.3758/s13415-025-01321-0.
18. Mousavi S. G. et al. The relationship between proactive and reactive aggression and suicidal ideation in an adolescent clinical sample. PLOS ONE. 2012. Vol. 7, № 7. Art. e41742. DOI: 10.1371/journal.pone.0041742.
19. Patrick C. J., Verona E. The psychophysiology of aggression. The Cambridge handbook of violent behavior and aggression / ed. by D. J. Flannery et al. Cambridge : Cambridge University Press, 2007. P. 111–150. DOI: 10.1017/CBO9780511816840.007.
20. Polman H., Orobio de Castro B., Koops W. et al. A meta-analysis of the distinction between reactive and proactive aggression in children and adolescents. Journal of Abnormal Child Psychology. 2007. Vol. 35. P. 522–535. DOI: 10.1007/s10802-007-9109-4.
21. Rogante E., Cifrodelli M., Sarubbi S. et al. The role of emotion dysregulation in understanding suicide risk: a systematic review. Healthcare. 2024. Vol. 12. Art. 169. DOI: 10.3390/healthcare12020169.
22. Shafti M., Taylor P. J., Forrester A., Pratt D. The co-occurrence of self-harm and aggression: a cognitive-emotional model of dual-harm. Frontiers in Psychology. 2021. Vol. 12. DOI: 10.3389/fpsyg.2021.586135.
23. Stanley E. A., Larsen K. L. Emotion dysregulation and military suicidality since 2001: a review of the literature. Political Psychology. 2019. Vol. 40, № 1. P. 147–163. DOI: 10.1111/pops.12493.
24. Zhang P., Roberts R. E., Liu Z. et al. Hostility, physical aggression and trait anger as predictors for suicidal behavior in Chinese adolescents. PLOS ONE. 2012. Vol. 7, № 2. Art. e31044. DOI: 10.1371/journal.pone.0031044.