ДИНАМІКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В УМОВАХ ЗАГРОЗ: ДОСВІД ІЗРАЇЛЯ

Анотація

Запропоновано широке визначення національної ідентичності. Зазначено, що почуття належності до національного «ми», відчуття спільної долі сприяє солідарності співгромадян, полегшує соціально орієнтований перерозподіл ресурсів, забезпечує мотивацію для спільних дій та досягнення національних цілей. Окреслено три моделі національної ідентичності – з перевагою громадянської, етнічної, або релігійної складової. Етнічна, релігійна та громадянська складові можуть поєднуватися в різних співвідношеннях і суперечливості. З’ясовано функції, особливості формування та зміни усталених спільних переконань як складової національної ідентичності. Переконання національного рівня визначено як колективно підтримувані уявлення про світ та етичні погляди, ціннісно й емоційно значущі для співвітчизників, які стосуються важливих для них тем, проблем, а також сприяють їхній позитивній самооцінці. З’ясовано ознаки усталених переконань національної спільноти. (тривалість, національний масштаб поширення, наявність в культурних продуктах тощо). Стверджується, що трансформацію переконань спричинюють масштабні події, зокрема загрозливі, а зміна глибоко вкорінених спільних переконань передбачає зміну сенсів національної ідентичності. Загрози для країни можуть бути класифіковані як зовнішні, внутрішні, глобальні. Екзистенційну загрозу трактовано як таку, що загрожує її існуванню і, відповідно, проблематизує існування пов’язаної з нею національної ідентичності. Стверджується, що спільні переконання та національна ідентичність можуть бути різною мірою мілітаризовані; це виявляється в домінуванні певних переконань та почуттів. Виокремлено низку переконань, що складають наратив вимушеного мілітаризму. В умовах екзистенційної загрози зазначені переконання представлено в свідомості громадян, також вони транслюються в системі освіти в процесі формування національної ідентичності школярів.