МІСЦЕ ЧАСОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ В СТРУКТУРІ ОСОБИСТОСТІ

Ключові слова: особистість, структура особистості, особистісний та професійний розвиток, компетентнісний підхід, часова компетентність, онтогенетична рефлексія, професійна рефлексія, ставлення до часу, стресостійкість, емоційна стабільність.

Анотація

У статті розглянуті актуальні питання компетентнісного підходу до вивчення особистості та часової компетентності. Проаналізовано основні напрями застосування компетентнісного підходу: в освітній галузі, у спеціальній педагогіці та психології, в управлінській та правоохоронній діяльності. Розкрито роль часової компетентності в розвитку особистості. Репрезентовано частину емпіричного дослідження щодо онтогенетичної та професійної рефлексії як частини часової компетентності. Часова компетентність та її різновиди безпосередньо стосується кожної людини у будь-якому віці та її можна вважати однією з ключових компетентностей особистості. Серед численних видів компетентності (життєвої, психологічної, предметної, курікулярної, ситуативної, особистісної та компетентності саморозвитку та ін.) саме часова не тільки займає особливий статус в структурі особистості, але й є її важливою складовою, оскільки протягом життя людина має раціонально розпоряджатися відведеним часом, передбачати майбутні події свого життя, будувати часові перспективи своїх досягнень, рефлексувати набутий життєвий досвід та реалізовувати його в особистому та професійному житті. Часова компетентність не тільки допомагає передбачати усвідомлення часу, емоційне ставлення до нього, організацію часу в професійному та особистому житті, але й формування таких важливих характеристик особистості, як висока стресостійкість, емоційна стабільність, самореалізація, що дозволяє розглядати її як важливий елемент у структурі особистості. Важливість формування часової компетентності на різних етапах онтогенезу має спиратися на особливості особистості, темпераменту, попереднього життєвого досвіду тощо. Розглядаючи часову компетентність як важливий елемент особистості, особливу увагу необхідно приділити рефлексивним здібностям щодо аналізу становлення життєвого досвіду у часовій розгортці та щодо рефлексії професійної діяльності.

Посилання

1. Баранець Ю.М. Чинники формування та розвитку соціальної компетентності дитини. Науковий вимір соціально-педагогічних проблем сьогодення: збірник матеріалів VІ Міжнародної науково-практичної конференції (25 травня 2022 р., м. Ніжин). Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2022. С. 137-139.
2. Барко В. І. Роль креативності у формуванні професійної компетентності. Вісник Національної академії оборони України. Зб-к наук. праць. К.: НУОУ. 2010. Вип. 6 (19). С. 69−75
3. Білявська Ю.В., Микитенко Н.В. Тайм-менеджмент як метод управління часом категорійного менеджера. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія “Економічні науки”. 2018. Вип. 30. Ч. 3. С. 83–87.
4. Болотіна Є.В. Компетентнісний підхід в державному управлінні: становлення та еволюція. Економічний вісник Донбасу. 2017. № 3 (49). С. 138-145
5. Бондар С. Компетентність особистості інтегрований компонент навчальних досягнень учнів досягнень. Біологія і хімія в школі. 2003. № 2. – С. 8–9.
6. Бунас А.А. Часова перспектива як один із чинників розгортання прогностичної компетентності особистості. Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права. 2020. №1.С. 38-41.
7. Вінник Н. Компетентнісний підхід у розвивально-професійній підготовці учнів ПТНЗ. Педагогіка і психологія професійної освіти. 2007. № 5. С. 74-78.
8. Голота Н.М. Просторово-часові уявлення як основа життєвої компетентності дитини дошкільного віку. Стандарти дошкільної освіти: дискурс науки і практики. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. 1.04.2014. Київ, С.82-92.
9. Григорʼєва С. М. Підготовка фахівців з державного управління на основі компетентнісного підходу як необхідна умова професіоналізму державних службовців. Економіка та держава. 2010. № 2. С. 100-102. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ecde_2010_2_30
10. Гузенко В.А., Тодорцева Ю.В. Компетентнісний підхід у викладанні психологічної діагностики психологам та фахівцям соціальної роботи. Вісник ЛНУ ім. Тараса Шевченко. 2022. №1 (349). Ч.2. С. 5-14.
11. Долженко А.І. Вплив особливостей мовлення й пізнавальних процесів розумововідсталих дітей на їх соціально-трудову адаптацію. Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. 2012. С. 72‒76.
12. Дубасенюк О.А. Партнерська взаємодія як базова складова комунікативної компетентності майбутніх педагогів в умовах магістратури. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. 2022. №1(349). Ч.2. С. 15–25.
13. Євтушенко Г.І., Дерев’янко В.М. Аналіз стану управління робочим часом та шляхи підвищення ефективності застосування “Тайм-менеджменту” в організації. Збірник наукових праць Національного університету державної податкової служби України. 2014. № 1. С. 88–96.
14. Єфіменко І. Компетентнісний підхід як методологічна основа формування особистості майбутнього педагога-музиканта. Педагогіка і психологія професійної освіти. 2008. № 5. С. 127-132.
15. Журавьова O. Роль особливостей часової перспективи особистості у формуванні схильності до прокрастинації. Психологічний часопис. 2020. № 6. С. 154–163.
16. Зволейко Д. Г. Теоретико-методичні проблеми виховання дітей та учнівської молоді. Збірник наукових праць. Вип. 14. Кн. 2. Кам’янець-Подільський. 2010. С. 301– 310.
17. Зелінський С.Е. Теоретико-методологічні засади комплексного оцінювання державних службовців: монографія. К.: НАДУ, 2016. 296 с.
18. Кинелева О.В. гендерные особенности временной компетентносты студентов. Вісник Одеського національного університету. 2012. Т. 17. Вип.4. С.56-64.
19. Кіреєва З.О. Проявлення феномену «нереалістичного оптимізму» в студентських репрезентаціях-проектуваннях життєвого шляху. Вісник Одеського національного університету. 2012. Т.17. Вип.5. С. 48-57.
20. Кішман, М. Інноваційні технології в підготовці учителів до роботи з обдарованими дітьми. Нова педагогічна думка. 2007. №4. С. 20-26.
21. Клименко Ю.О. Роль часового фактору у зменшенні проявів агресивної поведінки підлітків. Психологія і особистість. 2015. №1 (7). С. 58-70.
22. Кожушко, С. П. Кейс-технологія як ефективний засіб формування професійної компетентності у майбутніх учителів гуманітарних спеціальностей. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. 2022. №1(349). Ч.2. С. 34–45.
23. Мілорадова Н.Е., Шевченко В.В. Компетентнісний підхід як методологічна основа дослідження професійної компетентності особистості. Габітус. 2020. Вип.16. С. 233-237.
24. Мякушко О.І. Компетентнісний підхід у формуванні передумов пізнавальної і соціально-комунікативної діяльності у дітей з особливими освітніми потребами. Освіта осіб зособливими потребами: шляхи розбудови: зб. наук. праць. 2018. Вип. 14. С. 256-265.
25. Народні перлини для маленької дитини / упор.О. Яловська. Тернопіль Мандрівець, 2013. 408 с
26. Паламар С. Компетентнісний підхід як методологічний орієнтир модернізації сучасної освіти. Освітологічний дискурс. 2018. № 1-2 (20-21). С. 267-278. 27. Паращенко Л. І. Технологія формування ключових компетентностей у старшокласників: практичні . Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи. Київ, 2014. С. 73–85.
28. Підручна І.Б. Психологічні особливості часової компетентності особистості. Вісник Харківського національного університету. 2012. № 1009. С.49-52
29. Селіванов С.В. Компетентнісний підхід до управління кадровим потенціалом державної служби в Україні. ДонДУУ. Менеджер. № 1 (78) 2018 . С. 146-156.
30. Соколова І.П. Професійна компетентність вчителя: проблема структури змісту. Неперервна професійна освіта теорія і практика. 2004. № 1. С. 8–16.
31. Сорока О.В. Арт-терапевтична компетенція як складова професійної компетентності майбутніх фахівців соціальної сфери. Вісник Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля. Серія «Педагогіка і психологія». 2016. №2 (12). С. 301–306
32. Титаренко Т. М. Сучасна психологія особистості. К.: Психологічний інструментарій, 2009. 232 с.
33. Харченко Л.Г. Особливості формування рефлексивної компетентності в процесі фахової підготовки соціального працівника. Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. 2022. №1(349). Ч.2. С. 87–95.
34. Цільмак О.М. Складові структури компетентностей. Наука і освіта: науково-практичний журнал Південного наукового Центру АПН України. 2009. № 1 – 2. С. 128 – 130.
35. Цуканов Б.Й. Время в психике человека. Одесса: Астропринт, 2000. 220 с.
36. Чепелєва Н.В. Самопроектування як процес створення потенційної особистої історії. Актуальні проблеми психології. 2018. Т.2, вип.11. С. 4-20.
37. Шаран О., Шаран В. особливості формування часових уявлень у дітей дошкільного віку. Молодь і ринок. 2020. №2 (181). С. 27-31.
38. The Bologna Declaration on the European space for Higher education an explanation. Bologna, 1999.
39. King R.B. Does your approach to time matter for your learning? The role of time perspectives on engagement and achievement. Educational Psychology. 2016. Vol. 36. № 7. P. 1264—1284.
40. Laureiro-Martinez D., Trujillo C.A., Unda J. Time Perspective and Age: A Review of Age Associated Differences. Frontiers in Psychology. 2017. Vol. 8. № 101. P. 1-8. 41. Mello Z.R., Worrell F.C. The past, the present, and the future: A conceptual model of time perspective in adolescence. Time Perspective Theory; Review, Research and Application: Essays in Honor of Philip G. Zimbardo. New York: Springer, 2015. P. 115-129.
Опубліковано
2023-09-12