Психологія та соціальна робота

ФОРМУВАННЯ «СИНДРОМУ ВІДКЛАДЕНОГО ЖИТТЯ» В УМОВАХ ВІЙНИ

О. І. Боковець — 2024-12-18

В умовах війни люди все частіше стикаються з думками про щасливе «потім». Усвідомлення невизначеності майбутнього посилює переживання «синдрому відкладеного життя», що у цілому призводить до незадоволеності власним життям. Метою дослідження є розробка моделі формування «синдрому відкладеного життя» в умовах війни. Визначено сутність поняття «синдром відкладеного життя». Це сукупність психологічних симптомів і поведінкових патернів, що пов’язані з очікуванням певного «поворотного» моменту, після якого життя повинно кардинально змінитися на краще. Виокремлено основні детермінанти формування цього синдрому: стресогенні події війни; екстернальний локус контролю; низька самооцінка; перфекціонізм; тривога та страх перед змінами; песимістичне світосприйняття; незрілість особистості; ригідність. Основними механізмами є нереалізовані очікування, ідеалізація майбутнього та прокрастинація. Визначено основні симптоми «синдрому відкладеного життя»: відчуття провини; апатія, тривожність, депресія; невизначеність і страх перед майбутнім; відчуття втрати контролю над життям; відчуття нереалізованості; орієнтація на «ідеальне» майбутнє; неусвідомлена установка «терпіти та чекати»; схильність до негативних думок про себе; суб’єктивне відчуття неблагополуччя. Патернами поведінки є такі: постійне відкладання важливих рішень; планування без реалізації намірів; уникання змін і відповідальності за своє життя; відмова від задоволення та радощів у сьогоденні. З’ясовано, що тривале глибинне переживання «синдрому відкладеного життя» може призвести до таких наслідків: погіршення якості життя; соціальна ізоляція; втрата продуктивності; виснаження нервової системи; анедонія як нездатність отримувати задоволення; розвиток ПТСР; формування хибних пріоритетів; втрата сенсу життя, часу й можливостей; знецінення власних досягнень. Модель формування «синдрому відкладеного життя» представлена такими взаємозв’язками: детермінанти сприяють прояву симптомів, які закріплюються через повторювані патерни поведінки внаслідок механізмів формування, що призводить до суттєвих негативних наслідків. Впродовж усього процесу формування цього синдрому можуть актуалізуватися захисні механізми психіки.

ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ СУПРОВІД ДІТЕЙ З ПРОБЛЕМНОЮ ПОВЕДІНКОЮ

О. Г. Набока — 2024-12-18

У статті проаналізовано теоретичні концепції психолого-педагогічного супроводу дітей з проблемною поведінкою. Основна мета дослідження полягає в аналізі ефективних стратегій і методів супроводу для поліпшення адаптації та навчальних результатів цієї категорії учнів. Розглянуто ключові аспекти психологічної підтримки, включаючи індивідуальний та груповий підхід до учнів з різними формами проблемної поведінки (девіантна поведінка, агресія, прояви булінгу, конфліктність, порушення моральних норм, дитяча злочинність та ін.). Обґрунтовано технології психолого-педагогічного супроводу (консультації, модерація, правовий захист, соціальний менеджмент, педагогічна допомога, соціальна адаптація) та його поетапність організації. Методами реалізації психолого-педагогічного супроводу учнів з проблемною поведінкою визначено: лекції; тематичні бесіди; дискусії; інтерв’ю; консультації; психолого-педагогічні тренінги; стимулювання поведінки; ігротерапію; арттерапію; психогімнастику; вікторини. Видами соціальної допомоги або психолого-педагогічних послуг, що надаються під час супроводу встановлено: діагностику психоемоціонального стану дитини; корекційно-розвивальну діяльність (профілактика негативних явищ, соціальна та психологічна адаптація, соціально-педагогічна реабілітація); правозахисну та інформаційно-консультативну роботу; комплексне медичне обстеження, а також лікування (за необхідністю). В якості прикладу, наведена програма психолого-педагогічної роботи із неповнолітніми. Зазначено, що організація корекційних заходів має комплексний, мультидисциплінарний характер. А їх зміст повинен містити інформаційний, комунікативний та рефлексивний компоненти. Основний же спосіб впливу на поведінку дітей залишається однаковим й полягає у застосуванні комплексу соціально-педагогічних методів, прийомів та технік.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВЗАЄМОЗАЛЕЖНОСТІ НЕГАТИВНИХ ЕМОЦІЙНИХ СТАНІВ ТА САМООЦІНКИ У ПЕРІОД РАННЬОЇ ДОРОСЛОСТІ

І. В. Астремська — 2024-12-18

У статті досліджено динаміку функціонування таких психологічних характеристик особистості, як негативні емоційні стани, зокрема: тривожність, стрес, депресія та самооцінка у дорослому віці. Проаналізовано сучасні теоретичні концепції українських та зарубіжних вчених щодо рівня сформованості самооцінки у ранньому дорослому віці та її впливу на прояв симптомів тривожності. Вивчено взаємозв'язок цих психологічних феноменів та визначено ступені їх взаємодії. Вибіркова сукупність дослідження складає 26 осіб віком від 20 до 40 років, серед яких 13 чоловіків і 13 жінок. Проведено діагностичний етап, метою якого було встановити взаємозв'язок між самооцінкою та проявом депресивних і тривожних станів у ранньому дорослому віці. Діагностика респондентів дозволила виокремити основні чинники, що впливають на формування рівня і характеру негативних емоційних станів та самооцінки. Виділено такі ключові критерії формування самооцінки: оцінка з боку оточуючих, результати власної діяльності та співвідношення реального ідеалу «Я». На їх основі було визначено рівні самооцінки, а також сформованість рівня особистісної та ситуативної тривожності в ранньому дорослому віці. Вивчено взаємозв'язок між низьким рівнем тривожності та низькою самооцінкою. Проведено кореляційний аналіз між показниками тривожності (згідно методики Спілбергера-Ханіна) та рівнем самооцінки (за методикою С. Будассі). Доведено, що існує кореляція між рівнем особистісної та ситуативної тривожності й самооцінкою у ранньому дорослому віці. Розроблено напрямки для подальших досліджень цієї тематики.

ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОЇ АКОМОДАЦІЇ ВИМУШЕНИХ ПЕРЕСЕЛЕНЦІВ

К. П. Базиленко — 2024-12-18

Стаття присвячена вивченню особливостей деяких психологічних складових вимушених переселенців. Вимушена міграція часто супроводжується втратою матеріальних ресурсів, соціальних ролей, звичного оточення, що може викликати серйозні зміни в емоційній та когнітивній сферах особистості. Вивчення цих змін дозволяє краще зрозуміти, які ресурси допомагають переселенцям зберегти стійкість, відновити соціальну активність та інтегруватися в нове суспільство. Крім того, актуальність дослідження особистості вимушених переселенців підкріплюється потребою в розробці ефективних програм психологічної підтримки та соціальної інтеграції. Дослідження цього феномену дозволяє визначити найбільш уразливі групи переселенців, а також ті чинники, які сприяють або перешкоджають успішній адаптації. Розуміння особистісних і соціокультурних детермінант допомагає розробляти стратегії підтримки, що базуються на особистісних ресурсах, досвіді та потребах переселенців. Упоратися з цими викликами можливо через впровадження нових наукових категорій, які дозволяють глибше зануритися у дане проблемне поле. Такою інноваціною категорією є соціальна акомодація вимушених переселенців з України під час війни. Вона є складним та тривалим процесом, що вимагає комплексної підтримки з боку держави, міжнародних організацій та місцевих громад. Успішна соціальна акомодація залежить від багатьох факторів, серед яких вирішальними є доступ до ресурсів, психологічна підтримка та створення сприятливих умов для соціальної інтеграції. Важливими психологічними складовими соціальної акомодації виступають соціально-психологічна адаптація та емоційний стан людей, які потрапили в ситуацію вимушеного переселення. Констатовано, що попри державну та суспільну підтримку, українці відчувають недостатній рівень адаптації. Серед основних проблем часто згадуються соціальна ізоляція, обмеженість можливостей для спілкування з однодумцями, мовний бар’єр, а також недостатнє почуття безпеки. Аналіз отриманих даних виявив наступні психологічні особливості серед вимушених українських переселенців: емоційний дискомфорт, труднощі в сприйнятті інших, амбівалентне ставлення до нового середовища, низький рівень енергії, значну втому, а також високий рівень тривоги та занепокоєння.Вимушені переселенці як головні психологічні проблеми констатують у себе дефіцит уваги, порушення пам'яті та емоційні упередження. Попри це, деякі з них виявляють здатність до саморозвитку та ефективного подолання стресових ситуацій. Стресовими факторами для вимушено переміщених осіб є непередбачуваність, спонтанність, невизначеність та травма, пов’язані з міграцією через російське вторгнення.

АСЕРТИВНІСТЬ У КОНТЕКСТІ ПІДВИЩЕННЯ КОНФЛІКТОЛОГІЧНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ПЕДАГОГІВ

Х. П. Варварук — 2024-12-18

У статті детально розглянуто важливість асертивності вчителів для створення позитивного навчального середовища, яке безпосередньо впливає на успішність освітнього процесу. Асертивність, що включає вміння виражати свої думки, потреби та емоції без агресії чи пасивності, є ключовим фактором для встановлення ефективної комунікації з учнями та формування атмосфери довіри й взаємоповаги. Визначено асертивність як важливий компонент конфліктологічної компетентності педагога та проаналізовано її вплив на якість взаємодії в навчальному процесі. Також представлені результати емпіричного дослідження, яке виявило, що більшість вчителів мають високий рівень асертивності. Однак значна частина педагогів демонструє низький рівень асертивності, що свідчить про наявність ознак пасивності, які можуть негативно вплинути на їх професійну ефективність. Тому, у статті підкреслено необхідність акцентування уваги на розвитку асертивності вчителів як ключового елемента їхньої професійної підготовки для покращення освітнього процесу.

ДИНАМІКА НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В УМОВАХ ЗАГРОЗ: ДОСВІД ІЗРАЇЛЯ

О. В. Завгородня — 2024-12-18

Запропоновано широке визначення національної ідентичності. Зазначено, що почуття належності до національного «ми», відчуття спільної долі сприяє солідарності співгромадян, полегшує соціально орієнтований перерозподіл ресурсів, забезпечує мотивацію для спільних дій та досягнення національних цілей. Окреслено три моделі національної ідентичності – з перевагою громадянської, етнічної, або релігійної складової. Етнічна, релігійна та громадянська складові можуть поєднуватися в різних співвідношеннях і суперечливості. З’ясовано функції, особливості формування та зміни усталених спільних переконань як складової національної ідентичності. Переконання національного рівня визначено як колективно підтримувані уявлення про світ та етичні погляди, ціннісно й емоційно значущі для співвітчизників, які стосуються важливих для них тем, проблем, а також сприяють їхній позитивній самооцінці. З’ясовано ознаки усталених переконань національної спільноти. (тривалість, національний масштаб поширення, наявність в культурних продуктах тощо). Стверджується, що трансформацію переконань спричинюють масштабні події, зокрема загрозливі, а зміна глибоко вкорінених спільних переконань передбачає зміну сенсів національної ідентичності. Загрози для країни можуть бути класифіковані як зовнішні, внутрішні, глобальні. Екзистенційну загрозу трактовано як таку, що загрожує її існуванню і, відповідно, проблематизує існування пов’язаної з нею національної ідентичності. Стверджується, що спільні переконання та національна ідентичність можуть бути різною мірою мілітаризовані; це виявляється в домінуванні певних переконань та почуттів. Виокремлено низку переконань, що складають наратив вимушеного мілітаризму. В умовах екзистенційної загрози зазначені переконання представлено в свідомості громадян, також вони транслюються в системі освіти в процесі формування національної ідентичності школярів.

СИСТЕМА РОБОТИ З ФОРМУВАННЯ ЛІДЕРСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ МАЙБУТНІХ ОСВІТЯН

Н. Д. Кабусь — 2024-12-18

У статті висвітлено систему роботи з формування лідерської позиції майбутніх освітян, що реалізується в усіх видах діяльності в ході професійної підготовки у закладі вищої освіти. Лідерську позицію майбутніх освітян визначено як систему установок, що формується відношенню до світу, інших людей, самих себе та професійної діяльності й забезпечує стійку спрямованість бути тим, хто веде за собою, надихає й переконує, є дороговказом для учнів та виявляється у лідерській поведінці й діяльності в сфері освіти. Розкрито мету, методологічні засади, зміст системи роботи з формування лідерської позиції майбутніх вчителів, психологів та соціальних педагогів як фахівців психологічної служби системи освіти. Висвітлено можливості навчальної, практичної, науково-дослідної, громадської, волонтерської та самоосвітньої діяльності для формування лідерської позиції майбутніх освітян. Визначено напрями роботи з розвитку психологічних конструктів лідерства у здобувачів вищої педагогічної освіти в умовах соціально-психологічного тренінгу відповідно до виявлених факторів (самовладнання та вольовий самоконтроль; висока креативність та ефективність прийняття рішень; видатна зовнішність та імідж; стримана емпатія) та психологічних предикторів (готовність діяти в ситуаціях ризику, розвинена уява, самоефективність під час прийняття рішень, позитивне прийняття невизначеності, розвинений когнітивний, емоційний та вольовий контроль, здоровий нарцисизм, подієве та екзистенційне самовладнання, а також самоповага, пов’язана з ефективністю дій, успішністю соціальних відносин та зовнішністю) становлення лідерської позиції майбутніх освітян. Підкреслено, що необхідність формування лідерської позиції майбутніх освітян, творче оволодіння ними ролей педагога-професіонала – вчителя певного предмета, вихователя, тренера, коуча, фасилітатора – висуває високі вимоги до викладачів закладів вищої педагогічної освіти, які самі мають володіти розвиненими лідерськими якостями, добирати зміст, ефективні форми та методи роботи для формування професійної компетентності й лідерського потенціалу майбутніх фахівців освітньої галузі.

ПІДГОТОВКА МАЙБУТНІХ ФАХІВЦІВ СОЦІАЛЬНОЇ ГАЛУЗІ ДО ВПРОВАДЖЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ІНКЛЮЗІЇ В УМОВАХ НОВИХ СОЦІАЛЬНИХ ВИКЛИКІВ

В. В. Костіна — 2024-12-18

У статті здійснено аналіз нормативного підґрунтя впровадження соціальної інклюзії, визначено важливі міжнародні та вітчизняні нормативні документи, що є необхідними для ознайомлення майбутніх фахівців соціальної галузі під час їхньої професійної підготовки до відповідного напряму професійної діяльності. Мета статті: окреслення змісту та особливостей підготовки майбутніх фахівців соціальної галузі до впровадження соціальної інклюзії та здійснення соціально-реабілітаційних підтримуючих практик в умовах нових соціальних викликів. Наукова новизна полягає в уточненні суті понять «соціальна реабілітація в умовах нових соціальних викликів» та «соціальна реабілітація в умовах інклюзії», виокремленні теоретичних основ та ефективних практик у запровадженні соціальної інклюзії в умовах сучасних соціальних викликів, а також виокремленні вразливих груп клієнтів в умовах війни в Україні та визначення основних напрямів у професійній підготовці фахівців соціальної галузі до соціально-реабілітаційної роботи з ними. Висновки дослідження: визначено специфіку та стратегічні керівні положення для організації діяльності фахівців соціальної галузі для впровадження соціальної інклюзії в умовах сучасних соціальних викликів, проаналізовано нормативні основи надання соціально-реабілітаційних послуг, а також наведено основні напрями професійної підготовки майбутніх фахівців соціальної галузі до діяльності з впровадження соціальної інклюзії в умовах воєнного стану. Проаналізовано досвід здійснення діяльності фахівців громадського сектору з впровадження цікавих проєктів та інструментів, що сприяють розвитку соціальної інклюзії в сучасних умовах, а також визначено особливості формування культури інклюзивності в закладі освіти й громаді та роль фахівців соціальної галузі у цьому процесі. Виділено освітні елементи, що забезпечували формування професійної готовності майбутніх фахівців соціальної галузі до соціально-реабілітаційної роботи з вразливими категоріями клієнтів у різних соціокультурних середовищах на трьох взаємозалежних рівнях (індивідуальному, громади, системи) на засадах соціальної інклюзії в умовах воєнного стану.

МОДЕЛІ КОМПЛЕКСНОЇ АДАПТАЦІЇ І СОЦІАЛІЗАЦІЇ ОСІБ ІЗ РОЗЛАДАМИ АУТИЧНОГО СПЕКТРУ ВПРОДОВЖ ЖИТТЯ

Д. С. Мальчикова — 2024-12-18

У статті проаналізовано сучасні соціальні технології та стратегії адаптації і соціалізації молоді й дорослих осіб із РАС, запропоновано пілотний проєкт комплексних реабілітаційних соціальних послуг. Додаткові виклики війни привносять невизначеність, додаткові соціальні та прагматичні труднощі, збільшуючи рівень стресу, тривоги, депресії, розчарування та невпевненості для осіб з РАС та їх родин, що може спричинити регрес і загострення негативних психоемоційних станів, втрату набутих навичок. Постійна комплексна адаптація і соціалізація, побудована на інтенсивних заняттях різними видами рухової активності, ігрових видів спорту, трудотерапії і побутовій соціалізації (навички самообслуговування, домашні обов’aязки, щоденні побутові питання), навіть при знижених когнітивних функціях у дорослому віці може суттєво підвищити якість життя осіб із РАС і якість життя їх родин. Розроблений пілотний проєкт моделі комплексної адаптації і соціалізації осіб із РАС може стати основою грантової аплікації для відкриття Центру комплексної адаптації і соціалізації осіб із РАС чи використовуватись при під час реалізації інших проєктів, формування групових та індивідуальних освітніх моделей комплексної підтримки і покращення життя людей з аутизмом. Діяльність такого центру може стати майданчиком для відпрацювання персоналізованих методик і програм для подальшого широкого впровадження в роботу мережі освітніх і реабілітаційних закладів, підготовки резерву для Спеціальних Олімпіад, удосконалення соціальних послуг підтриманого проживання.

ВПЛИВ СОЦІАЛЬНИХ МЕРЕЖ НА СВІТОГЛЯД ЛЮДИНИ ТА МІЖОСОБИСТІСНІ СТОСУНКИ

Л. В. Полещук — 2024-12-18

У сучасному світі соціальні мережі стали невід’ємною частиною повсякденного життя, впливаючи на різні аспекти людської діяльності. Вони змінюють способи комунікації, формують нові соціальні зв’язки та впливають на світогляд особистості. Метою даної статті є дослідження впливу соціальних мереж на формування світогляду людини та міжособистісні стосунки. Автор прагне виявити як позитивні, так і негативні наслідки використання соціальних платформ у контексті соціальної взаємодії. Наукова новизна роботи полягає в комплексному аналізі впливу соціальних мереж на психологічний стан особистості та їх роль у трансформації традиційних форм спілкування. Дослідження включає емпіричні дані, отримані через діагностику соціальних ролей та зв’язків, що дозволяє глибше зрозуміти зміни у міжособистісних стосунках. Результати дослідження свідчать про те, що соціальні мережі значно впливають на формування світогляду, сприяючи як розвитку нових форм комунікації, так і виникненню соціальної ізоляції. Важливо усвідомлювати ці зміни для ефективного використання соціальних платформ у повсякденному житті.

КВАДРОБЕРИ ТА СУЧАСНІ ТРЕНДИ МОЛОДІЖНИХ СУБКУЛЬТУР: ОСОБЛИВОСТІ СПРИЙНЯТТЯ Й СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ

С. В. Романенко — 2024-12-18

Останнім часом серед молоді та підлітків набувають популярності одразу декілька видів анімалістичних субкультур, одна з яких, квадробери, викликала дуже активні обговорення в мережі протягом минулого місяця. Метою статті було познайомитися з цими субкультурами, з’ясувати соціальні витоки їх появи та запропонувати способи взаємодії з представниками нових субкультур, співставляючи соціальні причини їх виникнення з можливими наслідками для суспільства. Головними трендами, що могли вплинути на стрімке поширення такого виду субкультур, з нашої точки зору, є зміна соціального статусу тварин в сучасному світі, соціальна інфантилізація та гостре відчуття глобальних загроз людству в цілому. Тому крім традиційних способів взаємодії з представниками різних субкультур, що накопичені в соціальних науках, пропонується звернути увагу на зняття гостроти відчуття та переживання цих трендів сучасного світу, що може бути корисним як в індивідуальному консультуванні представників субкультур та їх батьків, так і в напрямках виховної роботи з підростаючим поколінням.

СОЦІАЛЬНА ІНКЛЮЗІЯ В КОНТЕКСТІ ЦИФРОВІЗАЦІЇ: МОЖЛИВОСТІ ТА РИЗИКИ ДЛЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ

Т. П. Хлівнюк — 2024-12-18

У статті розглядається вплив цифровізації на соціальну інклюзію в Україні, аналізуються можливості та ризики, які виникають у процесі інтеграції інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у соціальні послуги. Цифровізація має потенціал для розширення доступу до інформації та соціальних ресурсів, що є особливо важливим для вразливих груп населення. Проте існує загроза цифрового розриву, який поглиблює нерівність у доступі до технологій. Досліджуються результати актуальних українських та міжнародних досліджень, що підкреслюють необхідність комплексного підходу до забезпечення соціальної інклюзії в умовах цифровізації. У статті також наводяться рекомендації щодо підвищення доступності цифрових технологій та розробки освітніх програм для вразливих груп населення.