Психологія та соціальна робота

ДИФЕРЕНЦІАЦІЯ ПТСР ТА НЕГАТИВНИХ СТРЕС-АСОЦІЙОВАНИХ РОЗЛАДІВ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2026-03-18T07:53:32+02:00

Посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) є одним із найбільш вивчених та поширених психічних розладів, що виникають у відповідь на пережиті травматичні події. Однак, ПТСР не єдиний розлад, який може виникнути внаслідок стресових ситуацій. Існують інші негативні стрес-асоційовані розлади, які мають подібну симптоматику, але різні етіологічні чинники та патогенетичні механізми. Диференціація ПТСР та інших стрес-асоційованих розладів є критично важливою для точної діагностики та ефективного лікування. Цей огляд спрямований на систематичне дослідження наукової літератури та психодіагностичних методик, які використовуються для вивчення та розрізнення цих розладів. Важливість цього дослідження полягає у вдосконаленні підходів до діагностики та терапії, що дозволить покращити якість життя пацієнтів, які страждають від цих станів. Зміни у психічному здоров’ї серед українців стають все більш виразними в період війни, що підкреслює важливість вчасно та кваліфіковано проводити діагностику даних станів відповідно до критеріїв МКХ-11 та DSM-5. Метою дослідження є проведення систематичного огляду наукової літератури та визначення методів дослідження, які спрямовані на вивчення ПТСР і негативних стрес-асоційованих розладів. У цьому огляді використовувалися відкриті наукові джерела, присвячені діагностиці ПТСР і негативних стрес-асоційованих розладів, пов’язаних із негативними переживаннями. Аналіз наукової літератури проводився за допомогою методів оглядового, системного та контент-аналізу. Відбір матеріалів здійснювався через бази даних Google Scholar і PubMed, а також за допомогою відкритих ресурсів Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Американської психологічної асоціації (АПА) та урядових вебпорталів України, США та Великої Британії. Аналіз сучасної наукової літератури та дослідження різних методів показали, що опитувальники, представлені в статті, можуть бути ефективним інструментом для спеціалістів у сфері психічного здоров’я при комплексній діагностиці ПТСР та інших негативних стрес-асоційованих розладів. Ці інструменти сприяють точній диференціації та наданню відповідного лікування, що покращує якість життя пацієнтів.

ПСИХОЛОГІЧНІ РЕСУРСИ ЛЮДИНИ СЕРЕДНЬОГО ВІКУ ПІД ВПЛИВОМ ПЕРМАКРИЗИ В УКРАЇНІ

2026-03-18T07:54:02+02:00

Стаття присвячена питанню психологічних особливостей та психологічних ресурсів осіб середнього дорослого віку під впливом пермакризи в Україні. Мета представленої роботи – висвітлити нагальні проблеми вікового періоду та проаналізувати психосоціальне становище осіб середнього дорослого віку під впливом пермакризи, також на основі проведеного аналізу виділити основні психологічні ресурси та потенційні можливості вікового періоду, що розглядається. Наукова новизна полягає у визначенні психологічних ресурсів та потенційних можливості осіб середнього дорослого віку під впливом пермакризи в Україні. Обґрунтовується перспективність даної когорти населення, яка спроможна ще приносити користь суспільству, працювати, ділитися своїм досвідом, мудрістю та опановувати щось нове. Було доведено, що віковий період 55–60 років являє собою «золотий період» для аналітичної діяльності, керівництва, викладання та прийняття складних рішень. Визначено особливості психосоціального становища осіб середнього дорослого віку під впливом пермакризи, це – можливість постравматичного зростання яке фасилітює пермакриза в нашої країні. Виділено основні психологічні ресурси та потенційні можливості означеного нами періоду при психологічної підтримки та зосередженні на формуванні життєстійкості (резильєнтності).

РЕФЛЕКСИВНА ДІАГНОСТИКА ЯК ІНСТРУМЕНТ ПОГЛИБЛЕННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ САМОСВІДОМОСТІ СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ

2026-03-18T07:54:24+02:00

Головне завдання усіх закладів професійної підготовки полягає у формуванні здатності суб’єктів учіння самостійно і усвідомлено планувати, коректувати і реалізовувати перспективи свого розвитку (життєвого, особистісного, професійного). Тим самим особистісно-фаховий розвиток студента ЗВО може вважатись успішним тоді, коли в основі його учбово-професійної діяльності лежатиме рефлексія власної самозміни. В зв’язку з тим, що усі ці феномени проявляються в структурі його самосвідомості, то і їх розвиток безпосередньо залежатиме від змістових й функціональних особливостей основних механізмів психологічної саморегуляції цього процесу. Саме саморегуляційна здатність майбутнього фахівця і є тим важливим особистісним утворенням, що складає фундаментальну основу його подальшої професійної продуктивності та визначає інтенсивність й осмисленість його професійного становлення. Концептуально ми розглядаємо саморегуляцію як професійно-важливу властивість, необхідну складову здатності до вирішення завдань професійної практики. Саморегуляційна здатність фахівця визначається нами як індивідуально створена система дій, що базується на Я-концепції особистості та виступає як засіб або система засобів професійного самоусвідомлення та самоорганізації з метою успішного розв’язання актуальних задач. На основі задачного підходу до формування учбово-професійної діяльності, а також системи розвивальних психотехнологій запропоновано комплекс методик цілеспрямованого впливу на розвиток саморегуляційної культури студента ЗВО. Обґрунтовано доцільність використання задач рефлексивної діагностики в якості важливого інструменту формування професійної самосвідомості студентів-медиків.

СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ВЕТЕРАНАМИ/ВЕТЕРАНКАМИ РОСІЙСЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ ТА ЇХНІМИ СІМ’ЯМИ ЯК СКЛАДОВА ВЕТЕРАНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ

2026-03-18T07:54:47+02:00

В статті йдеться про те, що станом на сьогодні питання вдосконалення ветеранської політики є вкрай актуальними, адже нехтування гостротою й глибиною проблем, пов’язаних із поверненням ветеранів/ветеранок до цивільного життя, може призвести до зростання ризиків насамперед соціального та економічного характеру, зокрема, втрати вагомої частки людського потенціалу країни, поглиблення диспропорцій на ринку праці, поширення безробіття, значного збільшення навантаження як на державний, так і місцеві бюджети, погіршення психоемоційного стану, виникнення соціального відчуження значних груп населення, поширення асоціальних форм поведінки, зниження рівня соціальної згуртованості суспільства тощо. Як одну з найбільш важливих складових реалізації ветеранської політики української держави слід розглядати соціальну роботу з ветеранами/ветеранками та їхніми сім’ями на рівні громад в умовах подолання наслідків російсько-української війни, оскільки переважна більшість ветеранів/ветеранок повертаються в свої громади й саме там мають отримувати всі необхідні послуги. Авторки наголошують, що потребують відповідних наукових досліджень як можливості громад надавати соціальні послуги ветеранам/ветеранкам, так і потреби самих ветеранів/ ветеранок. Аналіз даних соціологічних досліджень свідчить, що нині діюча ветеранська політика української держави потребує вдосконалення з метою зниження соціальної напруженості в суспільстві, подолання існуючих нерівностей у доступі ветеранів/ветеранок до соціальних послуг, розв’язання проблем, пов’язаних з їхньою реінтеграцією до цивільного життя, насамперед на рівні громад. Для цього має бути систематизований вітчизняний досвід використання різних підходів у соціальній роботі з ветеранами/ветеранками та членами їхніх сімей і проведений порівняльний аналіз з відповідними зарубіжними практиками, щоби визначити можливості й обмеження їхнього застосування.

ТЕОРІЯ АЛОСТАЗУ ЯК КОНЦЕПТУАЛЬНА ОСНОВА ПСИХОЛОГІЧНОГО ЗАСТОСУВАННЯ КІНЕЗІОЛОГІЧНОГО МАНУАЛЬНОГО М’ЯЗОВОГО ТЕСТУВАННЯ

2026-03-18T07:55:04+02:00

У статті здійснено теоретико-методологічне обґрунтування можливостей використання кінезіологічного мануального м'язового тестування в контексті теорії алостазу як інструменту оцінки адаптаційних ресурсів особистості в умовах хронічного стресу. Проаналізовано обмеження традиційної гомеостатичної моделі адаптації для пояснення довготривалих адаптаційних процесів, що актуалізується досвідом повномасштабної війни в Україні. Розглянуто концепцію алостазу як альтернативну парадигму, що описує адаптацію через досягнення стабільності шляхом постійних змін на основі прогностичної регуляції. Особливу увагу приділено поняттю алостатичного навантаження та його значенню для психологічної практики. Представлено результати критичного аналізу досліджень валідності кінезіологічного мануального м'язового тестування, проведених в Оксфордському університеті. Обґрунтовано доцільність розгляду цього методу не як діагностичного інструменту у вузькому медичному сенсі, а як засобу оцінки загальних реакцій організму на алостатичне навантаження. Визначено перспективи інтеграції теоретичних положень про алостаз з практичними методами неінвазивної оцінки адаптаційних ресурсів для розширення інструментарію психологічної допомоги в умовах тривалого стресу.

ПСИХОАНАЛІТИЧНИЙ ВИМІР СОЦІАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ: МІЖ ОСОБИСТІСНИМ І КОЛЕКТИВНИМ НЕСВІДОМИМ

2026-03-18T07:55:12+02:00

У статті здійснено теоретико-методологічний аналіз соціальної реальності крізь призму психоаналітичного підходу з акцентом на взаємозв’язок між особистісним і колективним несвідомим. Обґрунтовано актуальність психоаналізу як інструменту гуманітарного пізнання в умовах сучасних соціальних трансформацій, зокрема війни, масових травматичних переживань, криз ідентичності та поляризації суспільства. Показано, що традиційні соціологічні й політологічні моделі не завжди здатні адекватно пояснити глибинні механізми формування соціальних афектів, колективних наративів і символічних структур, тоді як психоаналітична перспектива дозволяє виявити приховану психічну динаміку соціальних процесів. У межах статті проаналізовано класичні психоаналітичні концепції З. Фройда, К. Юнга та Ж. Лакана, які інтерпретують культуру як простір витіснення, архетипової символізації та мовної структурованості несвідомого. Окремий акцент зроблено на сучасних українських психоаналітично орієнтованих дослідженнях, присвячених аналізу війни, пам’яті та колективної травми. Продемонстровано, що вітчизняний гуманітарний дискурс інтегрує психоаналіз у міждисциплінарне поле психології, філософії та культурології, розглядаючи соціальну реальність як символічно структурований простір, у якому індивідуальні симптоми відображають ширші суспільні конфлікти. Зроблено висновок, що психоаналітичний підхід сприяє глибшому розумінню механізмів соціальної цілісності, колективного захисту та можливостей символічного опрацювання травматичного досвіду в умовах сучасних криз.

СУЧАСНІ ПСИХОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ ТА ІДЕНТИЧНОСТІ

2026-03-18T07:55:35+02:00

У сучасній соціальній та політичній психології відбувається фундаментальний парадигмальний зсув. Традиційні уявлення про політичну свідомість як раціонально-логічну структуру, що базується на усвідомлених інтересах та чітких ідеологічних преференціях, поступаються місцем складнішим моделям. Ці моделі враховують вплив афективних станів, безсвідомих мотивацій, моральних інтуїцій та дискурсивних практик. Глобальна криза демократичних інститутів, посилення політичної поляризації, зростання популізму та тотальна цифровізація комунікаційного простору актуалізують потребу в переосмисленні механізмів формування політичної ідентичності. В умовах транзитивності та невизначеності політична ідентичність стає не просто відображенням соціального статусу, а динамічним інструментом психологічної адаптації та екзистенційної безпеки. Метою статті є здійснення вичерпного теоретичного аналізу та систематизації провідних психологічних підходів до вивчення політичної свідомості та ідентичності. Дослідження спрямоване на інтеграцію когнітивістських, мотиваційних, дискурсивних та наративних парадигм у цілісну концептуальну рамку, здатну пояснити сучасні феномени політичної поведінки.

РЕЗУЛЬТАТИ СКРИНІНГУ ПСИХОЛОГІЧНИХ ХАРАКТЕРИСТИК ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ У ПРОЦЕСІ ПІДГОТОВКИ ДО УЧАСТІ В Б ОЙОВИХ ДІЯХ

2026-03-18T07:55:47+02:00

В ситуації воєнних загроз здатність людини справлятися зі складними умовами має вирішальне значення. Особа, яка стала до лав Збройних Сил України, стикається з необхідністю пристосування до військового середовища та підготовки до збройних зіткнень. Від наявності в бійця належних ресурсів адаптації може залежати успішність виконання бойових завдань. Література з військової тематики вказує на численні психологічні характеристики, які можуть сприяти бойовій готовності та підвищенню індивідуальної ефективності в напружених умовах. Мета нашого дослідження полягала у вивченні психологічних характеристик військовослужбовців у фазі підготовки до участі в бойових діях. Дані збирались за допомогою стандартизованих методів, що вимірювали мотиваційні, емоційні та поведінкові показники. Отримані дані показали критичний рівень морально-психологічного стану в представників досліджуваної вибірки. Статистичний аналіз результатів скринінгу акцентував роль депресії, як предиктора морально-психологічного стану. Він показав, що депресивна симптоматика тісно пов'язана з нейротизмом та дезадаптивними копінг-стратегіями. І, навпаки, використання активних копінг-стратегій знижує рівень депресії та покращує загальний психологічний стан. Крім того, найбільш вразливими серед військовослужбовців виявились особи, мобілізовані за повісткою, з нижчим рівнем освіти, без досвіду бойових дій, з високим нейротизмом та схильністю до використання дезадаптивних копінг-стратегій. Саме ці категорії військових потребують особливої уваги та посиленої психосоціальної підтримки. Перспективним є подальше спостереження за індивідуальними проявами психологічної готовності до участі в бойових діях для покращення програм навчання в умовах тривалого військового конфлікту.

ІНТЕГРОВАНА МОДЕЛЬ ЗНИЖЕННЯ СТИГМАТИЗАЦІЇ ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ: СОЦІАЛЬНА АКОМОДАЦІЯ, ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ ТА ОСВІТНІ ІНТЕРВЕНЦІЇ В УКРАЇНСЬКИХ ГРОМАДАХ

2026-03-18T07:55:55+02:00

Дослідження спрямоване на розробку інтегрованої моделі зниження стигматизації внутрішньо переміщених осіб у громадах України через поєднання трьох взаємопов’язаних блоків: соціальної акомодації, психологічної адаптації й освітніх інтервенцій. Методи, які було застосовано в роботі: теоретичне моделювання інтегрованої рамки, структурно-функціональний аналіз компонентів моделі, огляд і узагальнення практик громад і міжсекторальних ініціатив, метод логічного узагальнення для пов’язання заходів із очікуваними результатами на рівні особи й громади. Визначено набір практик і політик, що зменшують упередженість і відкривають доступ до ресурсів: спрощення реєстраційних процедур, скасування дискримінаційних норм, муніципальні житлові програми, комунікаційні кампанії, спільні громадські й волонтерські ініціативи. Показано, як ці кроки переводять громаду від декларацій до дієвих рішень. Подано операційне визначення та структуру процесу (когнітивна перебудова, емоційна регуляція, копінг-стратегії, резильєнтність), окреслено пакет інтервенцій: психоедукація, менторство, групові й індивідуальні терапії, мобільні бригади, інтеграція підтримки у первинну ланку. Наголошено на правовій підставі доступу до допомоги. Сформовано трирівневу структуру: програми для місцевих мешканців (зміна ставлень), програми для ВПО (мовні, професійні, громадянська компетентність), інтеграційні культурно-освітні формати (спільні події й проєкти), що закріплюють ефекти двох попередніх блоків. Окреслено необхідні передумови: політична й організаційна підтримка, урахування локального контексту, стале фінансування, постійна оцінка й корекція. Запропонована модель може слугувати «дорожньою картою» для громад: від створення коаліції й ухвалення локальних актів до запуску пілотів у трьох блоках і впровадження моніторингу. Для закладів освіти – це рамка інтеграції модулів толерантності й громадянської освіти; для соціально-психологічних служб – маршрутизація клієнтів й посилення первинної ланки; для місцевої влади й НУО – підстава планувати стійкі програми підтримки ВПО та оцінювати їхню результативність.

СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ КОМУНІКАТИВНОГО ЛІДЕРСТВА МОЛОДІ В УМОВАХ PR-ВЗАЄМОДІЇ ТА КОНФЛІКТУ

2026-03-18T07:56:22+02:00

У статті досліджено соціально-психологічні аспекти комунікативного лідерства молоді в умовах PR-взаємодії та конфлікту. Теоретичний аналіз показав, що лідерство є складним явищем, яке поєднує особистісні, комунікативні та емоційно-психологічні характеристики, що визначають ефективність взаємодії у соціальних та професійних контекстах. PR-взаємодія сприяє розвитку навичок переконання, налагодження стосунків та управління інформаційним полем, а конфліктні ситуації виступають середовищем для прояву адаптивності, емпатії та здатності керувати емоціями. Встановлено, що більшість молоді перебуває на середньому рівні розвитку комунікативних лідерських якостей та емоційного інтелекту, проте існує потреба в додатковому розвитку навичок управління емоційними станами та гнучкої комунікації. Досліджено взаємозв’язок між лідерськими здібностями та мотиваційними чинниками, що підкреслює роль самомотивації у формуванні ефективного лідера. Надано практичні рекомендації щодо розвитку комунікативного лідерства молоді, зокрема через тренінги з емоційного інтелекту, роботу над адаптивністю та конфліктологічні вправи, а також розвиток навичок PR-взаємодії для підвищення ефективності соціальної та професійної діяльності. Результати дослідження можуть бути використані у психологічній практиці та освітніх програмах для підтримки лідерського потенціалу молоді.

ПСИХОЛОГИ-КОНСУЛЬТАНТИ ПІД ЧАС ВІЙНИ В УКРАЇНІ: РОЛЬ САМОЕФЕКТИВНОСТІ У ПОДОЛАННІ ВИГОРАННЯ ТА ПІДВИЩЕННІ СУБ’ЄКТИВНОГО БЛАГОПОЛУЧЧЯ

2026-03-18T07:56:48+02:00

Психологи-консультанти, які працюють у зонах конфлікту, стикаються з надзвичайними викликами, зокрема з підвищеним рівнем професійного вигорання та зниженням суб’єктивного благополуччя. Це дослідження вивчає взаємозв’язок між вигоранням, самоефективністю та суб’єктивним благополуччям серед психологів-консультантів в умовах тривалої війни в Україні. Вибірка склала 196 консультантів, які заповнила стандартизовані методики для оцінювання емоційного виснаження, деперсоналізацї, професійних досягнень, загальної та професійної самоефективності, а також задоволеності життям. Результати виявили значний негативний зв’язок між вигоранням і задоволеністю життям, модератором якого виступала самоефективність. Загальна самоефективність продемонструвала буферний ефект впливу вигорання на суб’єктивне благополуччя, тоді як професійна самоефективність виявилася критичним чинником підтримання професійної стійкості. Отримані результати підкреслюють універсальну значущість проблеми вигорання у високостресових професіях в галузі охорони здоров’я та освіти, та визначають самоефективність як ключовий ресурс для пом’якшення його наслідків. Практичні рекомендації включають розробку цільових інтервенцій, спрямованих на підвищення самоефективності та стійкості серед фахівців, що працюють в умовах екстремального стресу. Майбутні дослідження мають зосередитися на вивченні динаміки цього явища у часовій перспективі та розробці адаптованих стратегій для подолання психологічних наслідків тривалих криз.

РОЛЬ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ФОРМУВАННІ ПАТЕРНІВ ПОВЕДІНКИ КЕРІВНИКІВ В УМОВАХ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ КОНФЛІКТІВ

2026-03-18T07:56:49+02:00

У статті розглядається роль емоційного інтелекту (ЕІ) як ключового психологічного ресурсу, що визначає ефективність управлінської діяльності в кризових ситуаціях. В умовах сучасних організаційних трансформацій здатність керівника розпізнавати власні емоції та емоційні стани підлеглих стає фундаментом для збереження цілісності команди та мінімізації деструктивних наслідків протистоянь. Метою даної статті є дослідження ролі впливу структурних компонентів емоційного інтелекту на вибір патернів поведінки керівників під час організаційних конфліктів та обґрунтувати переваги високого рівня EІ для гармонізації робочого середовища. Наукова новизна роботи полягає в систематизації поведінкових патернів керівників крізь призму взаємодії когнітивних та емоційних чинників. У дослідженні розкрито роль емоційного інтелекту як медіатора, що сприяє переходу від автоматичних реакцій, зокрема агресії або уникнення, до свідомого обрання стратегій співпраці. Результати дослідження свідчать про те, що високий рівень емоційного інтелекту є передумовою формування конструктивних патернів поведінки, спрямованих на пошук консенсусу. Розвиток емоційної сфери керівника безпосередньо корелює зі зниженням рівня напруженості в колективі та підвищенням загальної продуктивності праці.

ЕМОЦІЙНИЙ ФРЕЙМІНГ НОВИН І ПАНІЧНІ РЕАКЦІЇ АУДИТОРІЇ: ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ПСИХОЛІНГВІСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ

2026-03-18T07:57:13+02:00

Зростаючий вплив медіа на психоемоційний стан суспільства у контексті соціальної невизначеності робить актуальним дослідження механізмів формування панічних реакцій аудиторії. Метою статті є експериментальне виявлення та аналіз впливу емоційного фреймінгу новинних текстів на панічні реакції реципієнтів з позиції психолінгвістики, шляхом порівняння емоційних реакцій на повідомлення з різним рівнем емоційної інтенсифікації мовлення. Дослідження передбачало порівняння трьох типів фреймів: загрозливої невизначеності, фактологічної дескрипції та регулятивного контролю. Результати показали статистично значущі відмінності між групами (F(2, 57) = 18,32; p < 0,001), з максимальними показниками панічної афективної активації у межах фрейму загрозливої невизначеності та мінімальними – у регулятивному фреймі. Компонентний аналіз виявив, що тілесна напруга та інтенсивність страху є найбільш чутливими до мовних маркерів невизначеності. Гендерні відмінності проявляються у різних модусах когнітивно-афективної чутливості до мовних стратегій регуляції. Отримані дані підтверджують системну роль психолінгвістичної організації новинного тексту у формуванні панічних реакцій аудиторії та відкривають перспективи для подальших досліджень медіаіндукованих емоційних процесів.

КЛІНІЧНА ПСИХОЛОГІЯ ЯК КЛЮЧОВА СТРУКТУРНА ЛАНКА СИСТЕМИ ОХОРОНИ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я УКРАЇНИ: СУБ’ЄКТНО-ОРІЄНТОВАНА ІНТЕГРОВАНА МОДЕЛЬ ДОПОМОГИ В УМОВАХ ВІЙНИ

2026-03-18T07:57:23+02:00

У статті здійснено теоретичне обґрунтування та концептуалізацію ролі клінічної психології як ключової структурної ланки сучасної системи охорони психічного здоров’я України. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю приведення системи клініко-психологічної та психосоціальної допомоги у відповідність до умов війни, реформування сфери охорони психічного здоров’я та імплементації норм Закону України від 15.01.2025 № 4223-IX «Про систему охорони психічного здоров'я в Україні». Центральною теоретичною і практичною проблемою визначено діагностичну невизначеність, зокрема дефіцит єдиних об’єктивних критеріїв оцінки психічних станів особистості у моделі «норма–патологія», що ускладнює розмежування психологічних феноменів і психопатологічних симптомів. Методологічну основу становлять порівняльно-типологічний аналіз ортодоксального (нозоцентричного), феноменологічного та психодинамічного підходів, а також системно-структурний аналіз, який дозволив розглянути клінічну психологію як інтегративний компонент системи охорони психічного здоров’я, що поєднує біологічні, психологічні та соціокультурні виміри особистості. Обґрунтовано необхідність подолання біомедичного редукціонізму шляхом інтеграції феноменологічного розуміння переживань із психодинамічним аналізом внутрішньоособистісної динаміки. Показано, що ефективність інтегрованої моделі допомоги залежить від чіткої детермінації меж професійної компетентності та зон відповідальності психіатра, клінічного психолога і психотерапевта. Визначено психодіагностику як центральний функціональний компонент інтегрованої моделі, що забезпечує багаторівневе розуміння стану особистості, персоналізоване планування втручання та формування індивідуальних маршрутів допомоги. Окреслено перспективність інтегральної інструментальної психодинамічної діагностики (ІІПД) як напряму, що підвищує точність клініко-психологічних висновків і дозволяє диференціювати клінічні симптоми та реактивні психічні стани, зумовлені стресом і психотравматичним досвідом, що є особливо значущим у роботі з ветеранами та постраждалими від бойових дій.

ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ КОГНІТИВНОЇ ТА ОСОБИСТІСНОЇ ГНУЧКОСТІ В ПСИХОДІАГНОСТИЧНОМУ ВИМІРІ

2026-03-18T07:57:30+02:00

Стаття присвячена теоретичному аналізу та емпіричному дослідженню психологічної гнучкості як багатоаспектного конструкту, що об’єднує когнітивну та особистісну складові. У роботі розмежовано поняття когнітивної гнучкості як виконавчої функції мозку та особистісної (поведінкової) флексибільності як здатності до адаптації в складних життєвих ситуаціях. Проаналізовано психодіагностичний інструментарій, представлений когнітивними пробами (тест Струпа, Вісконсинський тест сортування карток) та опитувальниками-самозвітами (CFI, Опитувальник світоглядної пластичності). Представлено результати пілотного дослідження за участю 58 магістрантів. Емпірично перевірено гіпотезу про можливу невідповідність між об’єктивними показниками когнітивної гнучкості та суб’єктивною оцінкою власної гнучкості. Результати засвідчили, що високий рівень регуляторних функцій мозку не завжди гарантує гнучку поведінку в умовах невизначеності. Виявлено категорію осіб, у яких гнучкість мислення блокується під впливом психоемоційного напруження, низького відчуття безпеки та домінування імпліцитних упереджень. Зроблено висновок про необхідність комплексного підходу до діагностики, що поєднує задачний принцип із самозвітами, для отримання цілісного профілю психологічної гнучкості особистості.

ВІД АГРЕСІЇ ДО АУТОАГРЕСІЇ: ПСИХОЛОГІЧНІ ПРЕДИКТОРИ СУЇЦИДАЛЬНОГО РИЗИКУ У СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ

2026-03-18T07:57:40+02:00

У сучасних соціальних умовах хронічного стресу, зокрема в умовах воєнного контексту, суїцидальний ризик серед студентської молоді набуває нових психологічних конфігурацій. Особливо вразливою групою є студенти-психологи, у яких поєднання підвищеної рефлексивності, емоційного навантаження та обмежених ресурсів регуляції може сприяти формуванню латентних дезадаптивних механізмів. Сучасні дослідження вказують на зростаючу роль агресивно-ворожих характеристик як прихованих предикторів аутоагресивних і суїцидальних тенденцій, однак в українському контексті ці механізми залишаються недостатньо вивченими. Метою дослідження є виявлення латентних компонентів агресивності у структурі психоемоційного функціонування студентів-психологів та визначення їх ролі у формуванні суїцидального ризику з урахуванням взаємодії з емоційною регуляцією, тривожністю, депресивністю та рефлексивними характеристиками особистості. Уперше в українському емпіричному контексті суїцидальний ризик розглядається крізь призму латентної агресивності, зокрема ворожості та негативізму, як центральних психологічних предикторів аутоагресивної динаміки у студентської молоді. Показано, що класичні інтерналізуючі показники (тривожність і депресивність) не мають самостійної прогностичної значущості у досліджуваній вибірці, тоді як агресивно-ворожий кластер пояснює понад половину варіації суїцидального ризику. Обґрунтовано часткову медіаційну роль дратівливості як афективного механізму трансформації негативістичних установок у аутоагресивні тенденції. Результати дослідження свідчать, що суїцидальний ризик у студентів-психологів формується переважно через накопичення внутрішньої напруги, пов’язаної з ворожістю та негативізмом, а не через виражені депресивні чи тривожні стани. Отримані дані підтверджують доцільність переорієнтації профілактичних і психотерапевтичних стратегій із фокусу на афективну симптоматику на роботу з агресивно-оборонними патернами, емоційною реактивністю та міжособистісними інтерпретаціями. Дослідження заповнює наукову прогалину в українській психологічній літературі та окреслює перспективи подальшого аналізу латентних механізмів суїцидального ризику в умовах тривалого стресу.

МОДЕЛІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ДЕСАНТНО- ШТУРМОВИХ ПІДРОЗДІЛІВ: ДОСВІД КРАЇН НАТО ТА ПЕРСПЕКТИВИ ІМПЛЕМЕНТАЦІЇ В УКРАЇНІ

2026-03-18T07:57:42+02:00

У статті здійснено порівняльний аналіз моделей психологічної підготовки десантно-штурмових підрозділів у державах – членах НАТО та визначено перспективи їх адаптації в Україні. Обґрунтовано, що в умовах високої інтенсивності сучасних збройних конфліктів психологічна стійкість, когнітивна гнучкість і здатність до саморегуляції є стратегічними чинниками боєздатності підрозділів підвищеного ризику. Проаналізовано підходи до організації психологічної підготовки у США та Великобританії, де вона інтегрована у систему бойового тренінгу та лідерської підготовки, передбачає стандартизовані програми розвитку резильєнтності, моніторинг морально-психологічного стану та підготовку командирів до управління стресом у підрозділах. Визначено спільні та відмінні риси відповідних моделей, а також окреслено можливості їх імплементації з урахуванням національного досвіду бойових дій, організаційної специфіки та нормативної бази. Сформульовано практико-орієнтовані рекомендації щодо комплексної інтеграції психологічної складової у систему підготовки десантно-штурмових військ України.

ЕТНІЧНІ КОМПОНЕНТИ ПСИХОКОРЕКЦІЙНИХ ПРАКТИК ДОПОМОГИ ДІТЯМ З ПОРУШЕННЯМИ МОВЛЕННЯ

2026-03-18T07:58:02+02:00

Стаття присвячена комплексному вивченню ролі етнічних компонентів у психокорекційних практиках допомоги дітям із порушеннями мовлення. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю урахування етнокультурних чинників у логопедичній та психокорекційній роботі в умовах мультикультурного освітнього середовища України, де значну частку дітей становлять представники різних етнічних груп. У роботі проаналізовано особливості мовленнєвих порушень та визначено роль етнічних компонентів, що позитивно впливають на корекцію фонетичних, лексичних, граматичних, прагматичних та стильових порушень мовлення. На основі проведеного емпіричного дослідження визначено можливості використання елементів українського фольклору, мелодій, народних казок, ігор, символік та інших прийомів етнотерапії як ефективних засобів психокорекційного впливу. Розроблено порадник щодо інтеграції етнічних компонентів у корекційно-розвивальні програми, спрямовані на підвищення ефективності логопедичної допомоги. Отримані дані можуть бути використані фахівцями у сфері спеціальної освіти, логопедами, психологами та педагогами для побудови більш гнучких, культурно чутливих та індивідуалізованих психокорекційних підходів.

ІНКЛЮЗИВНІ ОСВІТНІ ПРАКТИКИ В УНІВЕРСИТЕТАХ УКРАЇНИ У ПОРІВНЯННІ З МІЖНАРОДНИМ ДОСВІДОМ

2026-03-18T07:58:03+02:00

Стаття присвячена аналізу інклюзивних освітніх практик у закладах вищої освіти України та порівняння з міжнародним досвідом. Розглядається стан нормативно-правового забезпечення інклюзивної освіти в Україні, розвиток інклюзивного освітнього простору, створення безбар’єрної інфраструктури, формування інклюзивно-ресурсних центрів і застосування інформаційно-комунікаційних технологій для підвищення доступності освіти. Висвітлюються проблеми впровадження інклюзії, серед яких нерівномірність підготовки педагогічного персоналу, обмежене ресурсне забезпечення, недостатній рівень адаптації навчальних програм та відсутність єдиних стандартів інклюзивного навчання. Проведено порівняльний аналіз українських практик із міжнародними моделями інклюзивної освіти – скандинавською, англосаксонською та європейською. Показано, що міжнародний досвід характеризується високим рівнем інституційної підтримки, адаптацією навчальних планів, використанням індивідуальних освітніх траєкторій, мультидисциплінарним підходом та застосуванням сучасних технологій. Зазначається, що успішна імплементація інклюзії потребує комплексного підходу, що поєднує законодавче регулювання, підготовку викладачів, розвиток матеріально-технічної бази та цифрових освітніх ресурсів; зазначено, що розвиток інклюзивної освіти у ЗВО України перебуває на етапі системної трансформації: формується інституційна структура підтримки студентів з особливими освітніми потребами, впроваджуються електронні платформи для дистанційного та змішаного навчання, поступово створюються безбар’єрні простори та адаптовані освітні матеріали. Залишається актуальним питання забезпечення рівності доступу до освіти, економічна підтримка посилення кадрової та методичної підтримки викладачів та впровадження єдиних стандартів інклюзивного навчання.

ТЕХНОЛОГІЇ СОЦІАЛЬНОГО КОНСУЛЬТУВАННЯ ОСІБ З ІНВАЛІДНІСТЮ, ЯКІ ПЕРЕЖИЛИ БУЛІНГ

2026-03-18T07:58:12+02:00

Статтю присвячено актуальній проблемі соціально-психологічної підтримки осіб з інвалідністю, які пережили булінг, та аналізу технологій соціального консультування, спрямованих на подолання його наслідків. Наголошено, що булінг щодо цієї категорії осіб має не лише ситуативний, а й довготривалий вплив, який проявляється у зниженні самооцінки, втраті відчуття безпеки, формуванні недовіри до соціального оточення, соціальній ізоляції та труднощах у міжособистісній взаємодії. У роботі узагальнено наукові підходи до розуміння булінгу як соціально-психологічного явища, розкрито його форми та окреслено специфіку переживання психологічного насильства особами з інвалідністю в умовах сучасного суспільства. У статті проаналізовано основні технології консультативної роботи, зокрема індивідуальне підтримувальне, соціально-ресурсне та профілактично-розвивальне консультування, визначено їх зміст, функції та можливості застосування у роботі з постраждалими від булінгу. Показано, що комплексний підхід, який поєднує психологічну допомогу, розвиток соціальних компетентностей та залучення соціального оточення клієнта, сприяє підвищенню психологічної стійкості особистості, зменшенню негативних наслідків травматичного досвіду та відновленню соціальної включеності. Ефективність соціального консультування значною мірою залежить від індивідуалізації підходів, врахування життєвого досвіду клієнта, його ресурсів та умов соціального середовища, а також від координації дій між фахівцями різних соціальних інституцій. Матеріали статті можуть бути використані у практиці соціальної роботи, психологічного консультування, інклюзивної освіти та підготовці фахівців допомагаючих професій.