Міжнародні та політичні дослідження

ІСТОРІЯ КОНФЛІКТУ СТОСОВНО МОРСЬКИХ КОРДОНІВ У РАЙОНІ АРХІПЕЛАГУ ДЯОЮЙДАО / СЕНКАКУ

В. В. Глебов — 2025-04-22

Питання кордонів у історичному, географічному та політологічному контекстах є одним з найважливіших у сучасному світі, тому що у умовах міжнародно-політичної турбулентності саме питання врегулювання прикордонних конфліктів, особливо тих, що мають багатосторонній характер, приймає ключовий характер у вирішенні міждержавних конфліктів. Острови Сенкаку (китайською картографією Дяоюйдао) включають в себе п'ять безлюдних островів і три рифи загальною площею близько 6,32 квадратних кілометрів, розташовані в південній частині Східно-Китайського моря, в 175 км на північ від острова Ісігакі, в 190 км на північний схід від острова Тайвань і в 420 км на схід від материкового Китаю. Острови Сенкаку контролюються Японією, а їх право власності оскаржується Китайською Народною Республікою і Республікою Китай. Потенційно цей прикордонний конфлікт може стати casus belli у відносинах вищезгаданих держав. З огляду на еволюцію прикордонної суперечки між Японією та КНР щодо власності на архіпелаг Дяоюйдао / Сенкаку, можна виділити чотири основні етапи розвитку конфлікту. З XIV ст. до 60-х років ХХ ст. через незначність архіпелагу і відсутність розвиненої системи морського права архіпелаг не представляв особливого інтересу і не був каменем спотикання в китайсько-японських відносинах. У 1970–1980-х роках у зв'язку з відкриттям покладів вуглеводнів в регіоні конфлікт розвивався, але не набував серйозних форм, оскільки, з одного боку, США не могли допустити конфлікту між союзниками в рамках протистояння з СРСР, з іншого боку, Пекін не мав реальних можливостей встановити контроль над архіпелагом. У 1990–2000-х роках, після розпаду біполярної системи міжнародних відносин, конфлікт знову загострився, однак, на відміну від попереднього періоду, КНР поступово виходила з орбіти впливу Вашингтону і стримуючим фактором стала скоріше фізична нездатність КНР боротися за архіпелаг силою. У 2010-х роках баланс сил в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні суттєво змінився, і була спроба сформувати в регіоні дві альтернативні та конкуруючі системи міжнародної безпеки, що призвело до втрати безпеки в регіоні в цілому. Через це поведінка Китаю у цьому конфлікті набуває все більш агресивного характеру.

МИРОТВОРЧА РОЛЬ КАНАДИ В КОНТЕКСТІ ОСОБЛИВИХ ВІДНОСИН США Й ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ

С. Р. Дюг — 2025-04-22

Стаття присвячена дослідженню миротворчої діяльності Канади в контексті особливих взаємозв’язків і сучасних викликів зі США та Великою Британією. Розглянуто історичні й сучасні зусилля Канади в установленні миру, підкреслено її вплив на партнерські відносини зі США й Великою Британією. Спираючись на попередні дослідження «особливих відносин», установлюємо нове розуміння стратегічної участі Канади, пропонуючи «свіжий погляд» на роль посередника між цими союзниками. Водночас підкреслюється унікальний статус цієї країни як «серединної держави» в підтримці миру і стабільності з моменту Суецької кризи до сьогодення. Її роль в «особливих відносинах» між Сполученими Штатами й Великою Британією часто залишається поза прямим визнанням. Дослідження охоплює широкий спектр тем, зокрема історичні корені миротворчої діяльності Канади, що починаються із Суецької кризи 1956 року, і її еволюцію в умовах змінюваних глобальних загроз. Також розглянуто Ініціативу Елсі, що сприяє збільшенню гендерного розмаїття в миротворчих операціях, узгоджуючись із глобальними цілями безпеки інших двох країн. Використовуючи якісний метод дослідження, простежили, як прагнення Канади до багатосторонності сприяє її міжнародному впливу та зміцненню тристоронньої співпраці в рамках НАТО й ООН. Через миротворчі дії країна послідовно відіграє важливу роль у покращенні співпраці, просуваючи багатосторонність і вирішення конфліктів. Стаття ґрунтується на якісному аналізі, який включає історичні дослідження, огляд політики й тематичний аналіз, що дає змогу розглянути миротворчий внесок Канади в рамках більш широкого контексту міжнародних відносин. Зроблено висновок, що Канада адаптує свої стратегії до нових глобальних викликів, таких як зміна клімату й кібер-загрози, забезпечуючи баланс між військовими інтересами США й дипломатичними пріоритетами Великої Британії. Це зміцнює її позицію в міжнародних структурах і підвищує оперативну сумісність із ключовими союзниками. Дослідження надає цінну інформацію про сучасний внесок Канади в миротворчість, її стратегічну адаптацію до глобальних змін і потенціал для розширення її впливу завдяки цілеспрямованим, інноваційним підходам до міжнародної дипломатії та безпеки.

ПРОПАГАНДА КНР У СОЦІАЛЬНИХ МЕДІА: ІНСТРУМЕНТИ ПРИХОВАНОГО ВПЛИВУ

О. Ю. Запорожець — 2025-04-22

Стаття присвячена інструментам поширення пропаганди КНР у соціальних медіа. На основі аналізу й систематизації зарубіжних наукових публікацій і звітів дослідницьких організацій висвітлено особливості використання КНР інструментів прихованого впливу на громадську думку в мережі «Інтернет». Визначено, що для поширення партійної пропаганди в соціальних медіа Комуністична партія Китаю використовує команди онлайн-коментаторів і контент-ферми. Роботу онлайн-коментаторів виконують звичайні громадяни, зокрема студенти, державні службовці, націоналістично налаштовані інтернет-користувачі тощо. Їхні дії координуються партійними організаціями. Основне завдання онлайн-коментаторів – заполонити соціальні мережі проурядовими наративами, спрямувати обговорення політичних тем у сприятливому для державного керівництва напрямі, атакувати критиків та опонентів китайської влади. З погляду змісту домінантними темами є Гонконг, Тайвань, США, а також кризові події, що можуть підірвати авторитет і репутацію державного керівництва КНР. Китайські онлайн-коментатори масово поширюють однотипний контент у різних форматах через велику кількість примітивно зроблених неавтентичних акаунтів. Характерними рисами діяльності китайських онлайн-коментаторів є також низький рівень таргетингу, ситуативність і короткостроковість впливу, мінімальне охоплення й залучення аудиторії тощо. Більш успішною нині є діяльність контент-ферм, які розповсюджують суміш політичного й розважального контенту через посередників на різних онлайн-платформах і здатні впливати на окремі цільові аудиторії на локальному рівні. Зважаючи на кількість онлайн-коментаторів і пропагандистських мереж акаунтів, китайське керівництво зацікавлене в подальшому розвитку й удосконаленні інструментів прихованого впливу на громадську думку в соціальних медіа.

ЗОВНІШНЯ ПОЛІТИКА США І ФРАНЦІЇ В КРАЇНАХ САХЕЛЮ: СУЧАСНИЙ АСПЕКТ

Д. К. Побле — 2025-04-22

Основною метою дослідження є виявлення особливостей еволюції зовнішньої політики США та Франції в регіоні Сахель із 1990-х років до сьогодення. Тема видається досить актуальною з огляду на її безпосередню важливість для розуміння сучасних геополітичних процесів у регіоні Сахель, який є одним із найскладніших і найнестабільніших регіонів світу. Незважаючи на наявність досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, які зачіпають різні аспекти зовнішньої політики США і Франції в Сахелі, спеціалізований, цілісний науковий підхід до всебічного вивчення їх взаємодії в цьому регіоні ще не сформувався. З огляду на зростання терористичної загрози, соціально-економічні проблеми й міжнародні загострення, такі як війна Росії проти України, а також суперечності в секторі Газа, вивчення дій цих глобальних гравців є важливим для міжнародної наукової спільноти. Практична значущість полягає у вивченні зовнішньополітичних аспектів Франції та США в регіоні Сахель і використанні їхнього досвіду для посилення позицій української дипломатії в регіоні. Для аналізу предмета дослідження використано два основні методи, такі як аналіз випадків і подій. Обидва методи дали змогу розглянути ключові особливості проблеми й дати її скорочений опис. У роботі зроблена спроба простежити коливання зовнішньої політики Держдепартаменту у Вашингтоні й департаменту на Набережній д'Орсе, пов’язані з перманентною нестабільністю цього африканського регіону та геополітичними викликами, що розхитують нашу планету.

ІНСТРУМЕНТИ Й МЕХАНІЗМИ РЕАЛІЗАЦІЇ ПОЛІТИЧНИХ КОМУНІКАЦІЙ В УКРАЇНСЬКОМУ СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОМУ ПРОСТОРІ (РЕЗУЛЬТАТИ ЕКСПЕРТНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ)

Я. М. Попович — 2025-04-22

За результатами експертного опитування визначено найбільш ефективні інструменти й механізми реалізації політичних комунікацій в українському суспільно-політичному просторі. Розглянуто провідні тенденції впровадження нових механізмів та інструментів реалізації політичних комунікацій: по-перше, домінування тих чи інших форм політичної комунікації в різних країнах залежить від моделі демократії – представницької, партиципаторної, дорадчої; по-друге, механізми й інструменти політичної комунікації в партиципаторній моделі демократії є в усіх демократичних країнах, включно з Україною, але їх ефективність залежить від урахування владою рекомендацій і пропозицій, які надають громадяни та громадянське суспільство; по-третє, деліберативні інструменти політичної комунікації є в різних моделях демократичного процесу у форматі мініпублік; по-четверте, серед сфер застосування онлайн-формату політичних комунікацій можна виділити: розроблення й упровадження інструментів електронного урядування й електронної демократії; підвищення іміджу політичних партій; використання громадянами соціальних мереж як платформи для політичної участі й дискусії. Визначено, що основними інструментами реалізації політичної комунікації в умовах воєнного стану є соціальні мережі онлайн і класичні ЗМІ (телебачення, преса, радіо). Деліберативні інструменти політичної участі у форматі дискусії та прийняття консенсусних рішень із проблемних суспільно-політичних питань в українському суспільстві не набули поширення або взагалі не використовувалися на практиці.

ТРАДИЦІЇ ТА ІННОВАЦІЇ В ПАРЛАМЕНТАРИЗМІ: ЯК ВИБОРИ ФОРМУЮТЬ ПАРЛАМЕНТСЬКІ СТРУКТУРИ В КРАЇНАХ ІЗ НАЙСТАРІШИМИ ПАРЛАМЕНТАМИ

Ю. С. Прокопенкo — 2025-04-22

У статті проаналізовано еволюцію парламентських систем і виборчих процесів у кількох країнах із довгою історією парламентаризму, зокрема Великобританії, Данії, Ісландії, а також на територіях бейлевіків – Гернсі, Джерсі й Острів Мен. Усі ці країни мають унікальні парламентські традиції, які значною мірою формувалися протягом століть. Акцентовано на тому, як ці системи адаптувалися до змін у суспільстві та як у різні історичні періоди змінювалася структура й функції парламентів. Розглядається процес переходу від абсолютної монархії до конституційної на прикладі розвитку виборчих систем, де Великобританія з її мажоритарною системою зберігає стабільність через домінування двох основних партій, але обмежує представництво менших політичних сил. Порівняно із цим пропорційна система, що використовується в Данії та Ісландії, забезпечує більш точне відображення політичних уподобань виборців, сприяючи рівному представництву менших партій. Виборчі системи цих країн застосовують різні методи розподілу місць у парламенті, зокрема методи д’Ондта й Сент-Лагю, які сприяють більш пропорційному розподілу голосів між політичними силами. В Ісландії для компенсації можливих нерівностей між округами застосовуються коригувальні місця, які розподіляються на національному рівні. У Данії система компенсаторних мандатів працює через округи. Також досліджено інноваційні ініціативи, зокрема запровадження електронного голосування, що робить виборчий процес більш доступним і зручним для громадян, і кампанії, що спрямовані на залучення молоді до політичного процесу. Окрім того, особлива увага приділяється важливості збереження демократичних традицій у поєднанні із сучасними технологіями, що дає змогу підтримувати стабільність демократичних інститутів у різних країнах. Загалом підкреслено важливість балансування традицій та інновацій для досягнення більш справедливого й демократичного представництва в сучасному парламентському процесі.

ПОРІВНЯННЯ ГАНЗЕЙСЬКОГО СОЮЗУ ТА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ Й МЕХАНІЗМИ ІНТЕГРАЦІЇ

Д. К. К. Пчельніков — 2025-04-22

Ганзейський союз, що існував у XIII–XVII століттях, став унікальним явищем у середньовічній Європі, адже об’єднував міста-держави на основі спільних економічних інтересів, а не політичної єдності. Швидко зрозумівши, які переваги промисловість окремих людей може отримати від об’єднання їхніх сил, Ганза не втрачала часу на розробку й установлення комерційної політики, яка призвела до такого рівня комерційного процвітання, якого раніше було не бачено (List, 1837, p. 19). Його функціонування спиралося на принципи взаємної вигоди, торгівельних привілеїв і колективного захисту, що в певному сенсі нагадує сучасний Європейський Союз. У статті досліджуються подібності між цими двома об’єднаннями, зокрема в аспектах економічної інтеграції, свободи торгівлі, регулювання митних питань і механізмів колективного ухвалення рішень. Водночас акцентується увага на їхніх принципових відмінностях, насамперед у ступені централізації та правових механізмах управління. Особливу увагу приділено аналізу причин занепаду Ганзейського союзу, серед яких ‒ ослаблення монопольного контролю над ключовими торговельними маршрутами, внутрішні суперечності між членами союзу й зміни в глобальній економічній структурі. Зміцнення імперської влади в Німеччині зрештою призвело до відходу багатьох міст від Ганзейської Ліги, головним чином Берліна й інших герцогств Бранденбург, які вийшли наприкінці ХV століття, до кінця XVI століття Ганза вже вмирала (Kouzelis, 2021, p. 192). Аналогічні виклики можна простежити й у сучасному Європейському Союзі, який стикається з проблемами політичної фрагментації, виходу окремих держав (Brexit), економічних криз і викликів зовнішньої політики. Окрім ретроспективного аналізу, стаття розглядає можливі сценарії розвитку Європейського Союзу, зважаючи на досвід Ганзи. Чи зможе ЄС адаптуватися до змін, ураховуючи історичні уроки, чи його майбутнє повторить долю Ганзейського союзу? Аналіз історичних аналогій і сучасних тенденцій дає змогу зробити припущення щодо потенційних трансформацій ЄС у XXI столітті.

УКРАЇНА: ЕСТЕТИКА ТРАНСФОРМАЦІЙ ДЕКОЛОНІЗАЦІЇ

О. Ю. Хорошилов — 2025-04-22

Статтю присвячено дослідженню культурних трансформацій у межах процесу деколонізації в Україні. Об’єктом є політична естетика, що інтерпретується як комплекс «артефактів культури» – результатів інжинірингу політичних еліт, митців і громадських активістів, які використовують жанри мистецтва задля подолання наслідків колоніального минулого країни й визначення її сучасного культурного коду. Методологія ґрунтується на конструктивістській парадигмі й передбачає дослідження акторних тактик і стратегій у творенні культурного бекграунду української політичної спільноти, що поєднує як традиційні, так і (пост)модерні сюжети, стилі, жанри. У дослідженні використано процедури міської етнографії, зокрема фотофіксація кейсів громадської творчості містян Одеси, з подальшою інтерпретацією як локальних складників процесу творення нової політичної естетики в країні. Констатовано, що процес постколоніального «культурного виробництва» в Україні характеризується рольовими деформаціями: політичні еліти до початку широкомасштабної війни демонстрували пасивність у справі подолання колоніального минулого та стилістичну «всеїдність». Відтак лідерський статус у виробленні нової політичної естетики перейшов до митців і громадських активістів, які виступили основними агентами культурних змін. Визначено, що особливістю політичної естетики постколоніалізму в Україні є поєднання примордіальних, модерних і постмодерних культурних стилів, сюжетів, наративів. Основною «точкою збірки» цих різнопланових естетичних шарів є формування культурної ідентичності української політичної нації як інтеграторського проєкту, ґрунтованого на стилістичній самобутності й багатоманітності. Обґрунтовано необхідність творення культурного образу вітчизняної спільноти, наділеного параметрами інтерпретативної чіткості, оригінальності, переконливості й цікавості для внутрішніх (громадяни України) і зовнішніх (міжнародна спільнота) реципієнтів.

ПРЕДСТАВЛЕННЯ РОСІЇ В СУЧАСНИХ ДЕРЖАВНИХ АНГЛОМОВНИХ МЕДІА ЕФІОПІЇ

М. В. Яковлєв — 2025-04-22

Стаття присвячена розгляду представлення росії в державних англомовних медіа Ефіопії після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну. На основі зібраного матеріалу автори розробляють та аналізують тематичні категорії представлення росії в ефіопський медіа з наголосом на аспекти економіки, релігії та ідеології, що визначені як ключові теми. Емпіричної базою дослідження слугують публікації в Ethiopian Herald, що належить Ethiopian News Agency (ENA – найстаріше в країні, функціонує з 1935 р., найпоширеніше, з мережею 36 розташованих по всій країні офісів), і Walta Info, що належить Walta Media and Communication Corporate; обидві медіакомпанії перебувають під урядовим контролем і фінансуються федеральним урядом Ефіопії через правлячу «Партію процвітання». З новинних вебсайтів обрані новини всіх новинних форматів (зокрема редакційні статті, колонки тощо), у яких слово “Russia” та/або “Moscow”, “Putin”, “Terekhin” (посол росії в Ефіопії й представник країни-агресора при Африканському Союзі), “Soviet Union” чи похідні від них згадувалися в заголовку або в тексті більше ніж тричі за період із 24 лютого 2022 р. по 24 жовтня 2024 р., у результатів чого з 1029 новинних публікацій за цей період проаналізовано 323. У статті з’ясовано, що представлення образу росії в державних медіа Ефіопії за період із 24 лютого 2022 року по 24 жовтня 2024 року було майже виключно позитивним: 73% проаналізованих публікацій представляють позитивний образ росії, 19% – нейтральний, лише 8% – негативний. Водночас автори зауважують, що частка новин, що представляли росію негативно й нейтрально, була найвищою саме в лютому-червні 2022 року, тобто спостерігалося здебільшого нейтральне або негативне представлення росії як такої, що розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.

ГЕОСТРАТЕГІЯ США: ЕВОЛЮЦІЯ ВІД «МАНІФЕСТУ ДОЛІ» ДО «ДОКТРИНИ ДОНРО»

Д. С. Коротков — 2025-04-22

У статті проаналізовано умови формування американського коду месіанського характеру американської нації від Manifest Destiny до Make America Great Again. Зазначається, що суспільна думка США складалася під виливом протестантських догм і подавала світ як арену боротьби «добра» в особі американців зі злом в особі всіх незгодних з ідеєю месіанізму. Фундаментальне переконання з месіанським підтекстом зробило США експансіоністським від самого початку, породивши первісне рішення стати континентальним гігантом, який, урешті-решт, поширить свій месіанський вплив на світовий простір. Показано, що після Другої світової війни статус США стає статусом «наддержави», а термін «Pax Americana» використовується для опису переваги американської наддержави. Аналізується створення Євроатлантичної системи безпеки, яка зараз знаходиться в кризі. Основною причиною участі США в європейській інтеграції, безсумнівно, було те, що американські політичні еліти, які приймали рішення, і їхні західноєвропейські колеги розглядали це як стратегію «розбудови порядку», яка була необхідною для вирішення радянської загрози. Звертається увага на сучасні події в американському суспільстві. Перемога Д. Трампа – це не проста зміна прізвища нового президента США, це зміна зовнішньополітичного курсу країни, а після гучних заяв нового президента зміна й світового глобального порядку. Епоха, що почалася з приходом Дональда Трампа до влади, отримала назву «доктрина Донро». Вона співзвучна з «доктриною Монро», яка обумовлювала лідерство США в Західній півкулі майже 200 років. В американській пресі «доктриною Донро» називають домагання Трампа на Канаду, Гренландію і Панамський канал. Настає час дипломатії грошей та угод.

КОНЦЕПЦІЯ ПАТРОН-КЛІЄНТЕЛІЗМУ ЯК АНАЛІТИЧНА РАМКА ДОСЛІДЖЕННЯ ДВОСТОРОННІХ АСИМЕТРИЧНИХ ВІДНОСИН МІЖ КРАЇНАМИ

В. О. Пашков — 2025-04-22

Стаття присвячена аналізу становлення й теоретичних засад використання концепції патрон-клієнтелізму як нового аналітичного інструмента для вивчення співпраці держав у рамках асиметричних двосторонніх відносин. Висвітлено процес та умови швидкого трансферу моделі «патрон-клієнт» з антропологічних досліджень на широкий спектр соціальних наук, зокрема й адаптація до потреб західної політичної науки. У широкому значенні під відносинами патронату/клієнтели розуміється заступництво широкого спектру впливового актора в обмін на підтримку та послуги слабшого актора. Водночас підкреслюється, що варіативність цих асиметричних відносин корениться не стільки в самих зв’язках між учасниками, скільки в суспільно-політичному контексті. Розглянуто ідеї й погляди американських політологів К. Карні, Дж. Спаньє та К. Шумейкера, які заклали концептуальну основу застосування концепції патрон-клієнтелізму для вивчення міжнародних відносин і світової політики. Акцентовано, що рушійною силою формування між двома державами відносин «патрон-клієнт» є їх значна асиметрія у військових потенціалах, що спонукає другорядну державу розглядати потенційного патрона як провайдера безпеки. Чим більшою є ця асиметрія між країнами, тим стабільнішим є їх патрон-клієнтелістське партнерство. У статті конкретизуються чотири критерії для визначення відносин міждержавного патронажу, запропоновані К. Карні, – асиметрія, взаємність, прихильність, дотримання вимог, серед яких взаємність і прихильність є елементами, що роблять ці відносини схожими на дружні. Автор статті окреслює три напрями міжнародно-політичних досліджень, де сьогодні застосовується концепція патрон-клієнтелізму: 1) патронаж великих держав щодо середніх і малих держав; 2) сепаратистські конфлікти; 3) патронаж держав повстанських і політичних груп. Крім того, визначаються перспективні аспекти теоретичних досліджень у цій галузі.

МІФ ПРО БОГООБРАНІСТЬ США В ІСТОРІОГРАФІЇ: АНАЛІЗ ВПЛИВУ НА НАЦІОНАЛЬНУ ІДЕНТИЧНІСТЬ І ЗОВНІШНЮ ПОЛІТИКУ

М. О. Петраков — 2025-04-22

Стаття досліджує міф про богообраність американської нації, який став ключовим елементом формування національної ідентичності США. Цей міф зародився ще в колоніальні часи, коли пуритани почали розглядати себе як народ, обраний Богом для виконання божественної місії в Новому Світі. Від Джона Уїнтропа, який проголосив ідею про США як «місто на пагорбі», до месіанських інтернаціоналістів ХХ століття, таких як Вудро Вільсон, ідея американської виключності стала основою для політичних рішень, які виправдовували розширення території, експансіонізм і агресивну зовнішню політику. Через доктрину маніфестного призначення, США почали вважати себе моральним лідером, покликаним поширювати демократію й свободу по всьому світу. Міф про богообраність мав великий вплив на американську політику, що виражалося в численних військових конфліктах і політичних рішеннях, спрямованих на розширення американського впливу. Однак із розвитком імперіалізму й після численних критичних зауважень щодо таких політик цей міф почав ставати об’єктом внутрішньої критики, особливо через виправдання насильства й порушення прав людини. У ХХ столітті ідея богообраності змішалася з концепцією американської винятковості, яка стала важливим складником політичної культури країни. Дональд Трамп у політичній кампанії відродив гасло «Make America Great Again», що є прикладом відновлення цієї ідеї в сучасній політиці. Міф про американську виключність і богообраність став також підґрунтям для зовнішньополітичних рішень, зокрема в контексті Холодної війни, де США розглядали себе як захисника ліберальної демократії у світі. Незважаючи на критику, міф про богообраність залишається важливим складником американської політичної ідентичності, яка продовжує формувати стратегічні й моральні засади нації.

ВНЕСОК В. ЧЕРЧИЛЛЯ В РОЗВИТОК ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

М. О. Середа — 2025-04-22

У статті проаналізовано бачення В. Черчиллем моделі об’єднаної Європи в повоєнний період і роль Великої Британії в цьому процесі, його ідеї щодо Ліги Націй і надалі Організації Об’єднаних Націй. Висвітлено еволюцію поглядів політика на концепцію євроінтеграції на підставі аналізу його промов, засадничою серед яких стала Цюріхська 1946 р. Простежено взаємозв’язок нової інтеграційної структури зі створенням ООН. Проаналізовано євроінтеграційне бачення В. Черчилля крізь призму британської зовнішньополітичної концепції «трьох концентричних кіл». Водночас з’ясовано, що дотримання політиком імперських позиції Британії заважали тверезо оцінити важливість майбутньої організації. Його пріоритетом було бачення спільних інституцій лише як форумів, а не постійно діючих органів з чітко визначеними повноваженнями. Розкрито основні причини відмови В. Черчилля приєднуватися до Європейського об’єднання вугілля і сталі, натомість схвалення ініціативи створення Європейської асоціації вільної торгівлі. Визначено позиції урядовця щодо участі Великобританії в Раді Європи та його погляди на структуру організації. Установлено, що погляди політика на євроінтеграцію виходили насамперед із національних інтересів. В. Черчилль уважав, що участь Великобританії в різних регіональних організаціях була можлива лише на засадах співробітництва, зокрема торговельного, однак не політичної інтеграції. Одну з ключових позицій політик відводив і системі колективної безпеки Європи, у якій НАТО розглядалося як центр європейської системи оборони. Визначено особливості поглядів В. Черчилля на євроінтеграційні процеси останніми роками його життя. Він залишався вірним самій ідеї, водночас наполягаючи на особливому місці Великої Британії в європейських структурах. Наукова новизна статті полягає в системному й комплексному вивченні еволюції поглядів В. Черчилля на інтеграційні процеси в Європі в період після Другої світової війни.

ВПЛИВ ДЕЗІНФОРМАЦІЇ НА СУСПІЛЬСТВО Й МІЖНАРОДНІ ВІДНОСИНИ

Ф. Б. Гасімов — 2025-04-22

У статті розглядаються сучасні підходи до дезінформації, яка стала ключовим елементом гібридної війни, включно з використанням алгоритмів, технологій глибокого навчання й соціальних мереж різних платформ. Представлені механізми впливу дезінформації на суспільство та її наслідки, а також вплив дезінформації на міжнародні відносини. Обговорюються методи аналізу цих явищ і пропонуються стратегії протидії їм на державному й суспільному рівнях. Особлива увага приділяється ролі соціальних платформ у поширенні фейкових новин, впливу ботів і тролів на громадську думку й методам створення та поширення дезінформаційних кампаній. Автори аналізують, як цифрові технології можуть маніпулювати емоціями користувачів, створювати альтернативні реальності й підривати довіру до традиційних засобів масової інформації. Крім того, розглядаються конкретні приклади інформаційних операцій, спрямованих на дискредитацію політичних лідерів, дестабілізацію економіки й посилення поляризації суспільства. Підкреслюється важливість цифрової грамотності, розвитку критичного мислення і створення незалежних механізмів перевірки інформації. Велику увагу приділено проблемі «інформаційного шуму» – величезної кількості даних, серед яких важко відрізнити правдиву інформацію від маніпулятивних повідомлень. Розглядаються методи, які використовують різні держави та корпорації для контролю інформаційних потоків, а також загрози, пов’язані із цензурою та обмеженням свободи слова. У висновку пропонуються можливі шляхи захисту від дезінформації, включаючи законодавчі ініціативи, міжнародне співробітництво й розвиток технологій для виявлення фейкових даних. Обговорюється роль штучного інтелекту й машинного навчання в боротьбі з поширенням неправдивої інформації, а також перспективи створення автоматизованих систем перевірки фактів.

ГЕОПОЛІТИЧНІ КОНФЛІКТИ: АНАЛІЗ ВПЛИВУ НА ТРАНСФОРМАЦІЮ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

І. В. Жеребятнікова — 2025-04-22

У сучасному світі геополітичні конфлікти набувають нових форм і масштабів, що створює серйозні виклики міжнародній стабільності й безпеці. Глобалізація, зміни в розподілі сил між країнами й нові види загроз, такі як кібертероризм і транснаціональний тероризм, суттєво ускладнюють процеси врегулювання конфліктів. Тому важливо дослідити ключові фактори, що сприяють виникненню конфліктів, а також ефективність міжнародних організацій і дипломатичних механізмів у їх вирішенні. Метою дослідження є аналіз причин і факторів виникнення геополітичних конфліктів у сучасних умовах, оцінювання ролі міжнародних організацій і дипломатичних механізмів у процесах їх урегулювання й розроблення рекомендацій для підвищення ефективності міжнародної співпраці в галузі безпеки. Для досягнення поставленої мети застосовано методи системного підходу, порівняння, аналізу й синтезу. Системний підхід дав змогу вивчити геополітичні конфлікти як складні багаторівневі явища, що включають політичні, економічні та соціальні аспекти. Порівняльний метод дав змогу порівняти різні конфлікти й оцінити ефективність механізмів їх вирішення. Дослідження виявило, що основними причинами виникнення геополітичних конфліктів є конкуренція за ресурси, нерівномірний розподіл глобальної влади, а також внутрішні політичні та соціальні кризи в окремих країнах. Роль міжнародних організацій у врегулюванні конфліктів є значною, однак існує низка обмежень, зокрема через політичні розбіжності між державами й недостатню оперативність прийняття рішень. Аналіз сучасних підходів до мирного врегулювання показав відсутність інтегрованих стратегій, недостатню участь громадянського суспільства та бізнесу в миротворчих процесах, а також слабку превентивну дипломатію. На основі отриманих результатів сформульовано рекомендації щодо підвищення ефективності міжнародної співпраці в галузі безпеки. Запропоновано розробити комплексні стратегії, які інтегрують військові, економічні, соціальні й гуманітарні підходи, створювати нові оперативні механізми реагування на сучасні загрози, активізувати співпрацю між державами та недержавними акторами, а також зміцнювати роль гуманітарних організацій.

ПОЛІТИЧНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ ПОСТКОМУНІСТИЧНИХ КРАЇН ЗАХІДНИХ БАЛКАН ПІСЛЯ 2008 РОКУ

І. О. Ільченко — 2025-04-22

Країни Західних Балкан (ЗБ) із географічного погляду – Албанія, Словенія, Хорватія, Сербія, Чорногорія, Боснія і Герцеговина, Македонія та частково визнана Республіка Косова, але в науковій літературі так називають ті балканські країни, які не є членами ЄС. У статті обрано три кейси для дослідження – Албанія, Боснія і Герцеговина та Північна Македонія, які дають уявлення про різницю між окремими країнами, спільні риси регіону Західні Балкани (РЗБ). Метою дослідження є визначення підсумків політичної трансформації країн Західних Балкан після 2008 р., світової економічної кризи, яка мала масштабні наслідки для всіх сторін суспільно-політичного життя держав регіону. У Боснії і Герцеговині процес формування влади як на загальнодержавному рівні, так і на рівні ентитетів затягнувся через домінування в політичному полі країни популістів, найбільш впливовим із який став Мілорад Додик. Додик не хоче втратити підтримку Москви – значущого чинника своїх електоральних успіхів, щоб не сказати головного спонсора, тому грає на геополітичному суперництві великих держав. У Македонії розбіжності між парламентськими партіями й етносами можуть у будь-який час знову перейти в демонстрації та погроми, як це було у 2015 та 2016 рр. Політична обстановка, яка склалася в країні, показує, що Охридська угода 2001 р. виявилася далеко не ідеальною й не змогла остаточно вирішити конфлікт. Більше того, те положення Охридської угоди, яке передбачало навчання тисяч албанських поліцейських на півночі країни, скоріше сприяло виникненню відкритих бойових дій, а не врегулюванню конфлікту. Також сильним ударом для країни стала парламентська криза 2016 р., що призвела до вуличних демонстрацій і зміни прем’єр-міністра. Звідси випливає, що закладений принцип «пропорційного представництва» та право «вето» для меншини в етнічних питаннях не допомогли стабілізації парламентського інституту. «Ісламський чинник» відіграє помітну роль у політичному житті Албанії. Країна, з одного боку, заявляє про прагнення стати повноправним членом НАТО, інтегруватися в європейський простір; з іншого боку, Албанія – перша європейська країна, яка отримала повноправний статус в Організації ісламської співпраці. Частина політичної еліти вважає, що «ісламський чинник» у політиці Албанії може створити серйозні труднощі в співпраці з євроатлантичними партнерами. Таким чином, усі три країни ЗБ пройшли тільки першу стадію процесу реформ. Завданнями другої стадії буде формування сильного громадянського суспільства, двопартійної політичної системи, незалежності суду, суспільного контролю над новими засобами масової комунікації.